З історії УГКЦ
Станом на 1749 рік до складу Київської митрополичої єпархії УГКЦ входили 21 деканат з 361 церквою (Радомиський деканат мав 43 церкви). У 1752 році Київська митрополича єпархія нараховувала 824 церкви. В середині 18 століття уніатські митрополити засновують осідок митрополії в Радомислі, за 100 верст від Києва, який належав Росії.
У другій половині 18 ст. Радомисль стає місцем постійного перебування митрополитів, перетворюється на престольне місто української церкви. Консисторія в Радомислі була влаштована 1746 року, в останній рік митрополитства Атанасія Шептицького.
Фактично піднесення Радомисля відбувається у час митрополитства Флоріана Гребницького (1748-1762) та Пилипа Володковича (1762-1778). В 1763 році Митрополит Пилип Володкович освятив у Радомислі нову кафедральну церкву. У часі повстання 1768 року, яке придушувала самодержавна Росія, між Житомиром і Радомислем лютував загін підполковника князя Мещерського. Почалися гоніння на уніатів, яких насильно переводили в православ’я.
У 1772 році з 32-х деканатів Київської митрополичої єпархії 23 було переведено в православ’я, а 46 уніатських священиків, які не підкорилися насиллю, ув’язнили в Бердичеві. В 1773 р. уніатські священики (400 осіб, серед них 43 з Радомиського деканату) підписались у Радомислі під «обітницею не відступати від унії і підкорятися уніатському митрополиту».
Під час візитації 1779 року митрополит Лев Шептицький помер і був похований у Радомислі. У 1780 році митрополію очолив Ясон Смогоржевський, який переніс свою власну єпископсько-митрополичу резиденцію до Радомисля. Найбільшою справою митрополита в Радомислі стало заснування єпархіальної семінарії на 100 студентів та будівництво мурованого кафедрального собору. Ясон Смогоржевський помер у Радомислі й був похований у кафедральній церкві Святої Трійці.
Останнім уніатським митрополитом, який резидував у Радомислі, був Теодосій Ростоцький (1788-1805). В 1795 році, після третього поділу Польщі, Росія ліквідувала уніатську митрополію та її резиденцію в Радомислі.
Розробка сайту