- Преосвященний владико, у нашому церковному календарі є свята Різдва Ісуса Христа, Богородиці та Івана Хрестителя. Чи це означає, що цей святий був наближеним до Пресвятої родини?
- Не можемо сказати, що Іван Предтеча був особливо наближений до Господа. Богові, як відомо, близьким є кожен, хто вірить у Нього і хто живе життям згідно з Божою волею. Правда, на честь святого Івана маємо багато свят: різдво, зачаття, усікновення голови, перше, друге і третє віднайдення його голови, собор. Ми святкуємо пам'ять святих у день їхньої смерті на знак того, що вони, виконавши свою земну місію, народжуються для неба. Бо смерть на землі – це народження для неба.
У житті Івана Предтечі показані різні аспекти. І це не тому, що він був вибраний, бо кожен із нас – вибраний, якщо обрав Бога. Життя Івана показує його особливу місію. Як він сам казав, що йому потрібно «маліти, а Господу рости». Це унікальне завдання має кожен із нас. Кожен володіє різними дарами, талантами, здібностями від Бога. Ми часто собі все це присвоюємо. Я знаю, я розумію, я маю досвід… Так ми ставимо себе в центрі. Ми не усвідомлюємо того, що це все дав нам Бог.
Іван Предтеча показує свою велику місію, бо він був останнім із пророків і, фактично, першим із апостолів на рубежі Нового і Старого Заповітів. Він виконував цю місію, щоб вказувати на Христа, при цьому залишаючись у тіні. Через своє радикальне проповідування він давав знати про Господа.
- Коли приглянемося до контексту народження Івана Хрестителя, то помітимо багато протиріч. Адже відомо, що він народився в побожній сім’ї, де батько був священиком, а мати - благочестивою жінкою. Батьки довго молилися, але не мали дітей. І от, коли архангел Гавриїл сповіщає про народження маляти, то священик Захарія не вірить у це. На ваш погляд, владико, чи полягає християнська віра в тому, що потрібно вірити в неможливе?
- Це складне запитання. Бо існують закони земного тяжіння, фізичні та хімічні закони. Ці закони встановив Господь, щоб світ розвивався гармонійно. Буває часом, що ми через певні події відчуваємо потребу стати на крок вище від цих законів. Тоді ми бачимо, що, по-людськи, це здається нездійсненним. Тоді ж присутній момент нашої довіри до Бога. Бо Він створив ці закони. І Він може їх коригувати і підпорядковувати. Тому християнське життя – це довіра до Бога.
Коли ми переконані в тому, що Бог – наш Отець, то усвідомлюємо те, що Він, як Батько, краще знає, чого ми потребуємо. І коли ми, як діти, виявляємо свою потребу з довірою до Нього, то Він творить чудеса. Богові – усе можливо. Немає таких речей, яких Він не міг би здійснити. Але ми маємо постати перед ним такими, які мають потребу. Бо Господь не може примусово нас ощасливлювати, насильно втручатися в наше життя і змінювати закони людського буття. Він через нашу віру може входити в наше життя і творити чудеса. Тому питання просте: наскільки ми довіряємо Богові?
У позиції батьків Івана Предтечі були різні моменти: довіри до Бога, за якою Він дарує їм дитя, зневіри батька Івана, що зробила його німим. Така ж динаміка простежується в житті кожного з нас. У певні моменти ми здатні на високу довіру до Господа, а інколи стаємо слабкими у вірі. Важливо згадувати ці моменти довіри Богові.
- Чи тому Івана Хрестителя називають ще й Предтечею, бо його життя було дуже подібним до життя Ісуса? Про його народження також звіщав архангел Гавриїл, він так само проповідував Господню любов і також в молодому віці помер мученицькою смертю.
- Його називають Предтечею, бо він був перед Христом. Його завдання і покликання полягало втому, щоб підготувати людей до приходу Месії на світ. Він той, який вказував: «Ось Агнець Божий». Він навчав людей про прихід Христа. Він хрестив людей через вмивання їх у ріці Йордан.
Ісус Христос…Іван Предтеча…Ми любимо їх порівнювати. У нас виринає осудження когось із порівняння. Але кожен із нас живе унікальним і неповторним життя. Коли говоримо про покликання Івана Предтечі, то його покликання полягало в тому, щоб підготувати людей до Божого приходу. Декілька учнів Івана Предтечі, які були з ним, пішли за Ісусом.
Христос… Син Божий… Це інше завдання і покликання, яке Він мав на землі. Тому потрібно вчитися бачити те, чого Бог від нас хоче. Яке наше покликання на землі? Хтось не може виконати чиєсь покликання за когось. Я не можу ваше виконати покликання, а ви – моє. Важливо не порівнювати, а бачити унікальність покликання кожного. Бог любить усіх однаково. Він віддав своє життя за кожного з нас.
- Ні для кого не є таємницею те, що наші християнські свята дуже переплетені з різними дохристиянськими «обрядодійствами». Це чітко видно на прикладі Різдвяних свят, Великодня. В Україні на свято Різдва Івана Хрестителя традиційно святкують свято Івана Купала. Чи будуть молоді люди грішити, якщо цього дня плестимуть вінки і скакатимуть через вогонь?
- Найперше, я хотів би сказати те, що кожна людина, яка створена на образ Божий, шукає за Ним. Цей пошук Бога на всіх континентах і в усіх релігіях завжди був присутній. Але дві тисячі років тому сталося щось унікальне. Бог, якого шукали, приходить. Тому, коли християнство приходило в якісь культури, то залишки останньої (того людського пошуку Бога) їх приймало.
Ви згадували Великдень (Пасху), який вважався до того Днем сонця. Християнство показало, хто є той великий Бог, – Сонце, що дає життя і освітлює. Так само влітку купальськими святкуваннями завершувався весняний цикл, під час яких прославляли Бога: погани дякували Богові за природу і плоди. Це було в той час пошуками і переживанням Бога. Християнство цього не нищило, а входило в культуру певного народу.
Чи буде грішити молодь цього дня? Плетіння вінків і скакання через вогонь – це певні культурні традиції, а не поклоніння. Якщо багатьох із молодих людей запитати, чому вони це роблять, то всі говоритимуть по-різному.
Розмовляла Руслана Ткаченко, Департамент інформації УГКЦ
Розробка сайту