«Задум написати цю книжку з'явився після того, як я прочитав ліценціатську роботу свого студента зі Львова Романа Мироша про митрополита Андрея Шептицького і його працю для розвитку УГКЦ, – розповідає о. Паоло. – Я відчув, що ця історія – скарб свідчення віри, який необхідно дослідити й показати людям. Давніше мав честь знати митрополита Йосифа Сліпого і часто думав: звідки в цього чоловіка така сила і натхнення, щоб стільки реалізувати й змогти в житті? Пізніше познайомився з Блаженнішим Святославом і вирішив, якою має бути ця книжка…»
Отець Паоло каже, що адресатами є передусім італійці, оскільки в Італії і загалом у Європі віра втратила легкість і щирість. А в цій книжці-діалозі дуже добре проглядається й проступає ця сила й легкість віри на щодень, яку зберегла УГКЦ. У вступі отець Паоло зазначає, що історія УГКЦ у ХХ столітті – періоду переслідувань і підпілля, коли Церква не втратила вірності й віри, – повчальна й потрібна Західним Церквам.
Значна частина присвячена питанням, які виникають, коли людина осмислює своє життя і його сенси. Це актуально для західного типу мислення – критичного і часом нігілістичного, підваженого «вчителями сумніву» ХХ століття, який не відкриває і не дає шляхів для пошуку відповідей на ці питання. Історія УГКЦ у катакомбах свідчить, що є щось таке, що уможливлює життя, милосердя, любов у неможливих умовах, що сенс життя може бути більшим від страху смерті.
«Ми говорили про найголовніші речі – про віру, довіру, любов, – каже отець Паоло. – Про те, що найголовніше – коли у нашому житті ми засвідчуємо дію Бога. Це і є найвищим сенсом та свідченням, що людське життя – життя кожного – не є випадковістю і несе в собі Божий задум».
В історичній частині книжки, про УГКЦ, за задумом автора, розвивається тема істини, втіленої в історії і Церкви й народу – проявлення чеснот віри, надії й любові.
«Блаженніший Святослав говорив про речі, які вразили мене і про які часто роздумую, – каже отець Паоло, – зокрема про час і його сприйняття, про що почав писати книжку. Час зараз пришвидшений, і це також питання євангелізації. Час змінив цінності нашого життя: кажемо, що немає часу для Бога, молитви. І саме тому такою важливою є євангелізація про Слово Боже, що воплотилося в часі і просторі».
Отець Паоло впевнений, що УГКЦ має досвід свідчення віри, яким необхідно ділитися: «Ви маєте великий скарб, і я дуже хочу, щоб його відкривав для себе Захід».
У виданні о. Паоло розповідає також про свій досвід спілкування з українськими мігрантами і про їх особливу місію в Італії.
«Ще будучи молодим душпастирем, я мав багато хворих, яких відвідував з Таїнством Сповіді. І дуже часто особами, які доглядали старших хворих людей, були українські жінки. Мені вдалося спостерегти, що багато людей, які готувалися до смерті, віднайшли віру, віднайшли шлях до Бога через Святі Таїнства завдяки цим українським жінкам, які були поруч із ними. Їм також вдавалося досить часто поєднати батьків із дітьми, внуків із дідусями та бабусями».
Отець Паоло зауважив, що багато італійців переосмислювали свою віру, спостерігаючи за українськими жінками, які, пхаючи перед собою візочки із старенькими, хворими італійцями, йшли до храму молитися. «Це все було великим поштовхом, який в певну мить немовби пробудив досвід віри, дійсність віри серед нас, італійців… Оцей досвід віри, яким живуть українці, не можна тримати для себе, а треба виставляти на видному місці, щоб це було свідченням для багатьох».
До слова, також готується український переклад книжки «Скажи мені правду».
Завдяки ведучому «Живого радіо» о. Роману Гордію інтерв'ю з о. Паоло Асоланом доступне двома мовами – українською та італійською.
Українська версія:
Версія італійською мовою: