Що таке місіонерство у сучасному світі? Який вигляд має сьогодні доручення Христа апостолам – нести Слово Боже народам у всі кінці світу?
«Розповім з практичної сторони, – каже владика Венедикт. – Два роки тому в нашій єпархії в Чикаго ми створили Місійний інститут: я вважав, що потрібна певна інституція, яка б допомагала людям розуміти, як ділитися вірою. Адже буває, що люди розуміють свою віру, живуть нею, але не знають, як поділитися цим з іншими. Тому перший напрямок цього інституту – школа євангелізації, завданням якої є саме така підготовка мирян.
Особисто я вважаю, що майбутнє місійності – саме за мирянами. Ми, єпископи і священники, промовляємо і спілкуємося з людьми, які вже ходять до церкви, з нашими мирянами. Але, як правило, не маємо живого контакту з тими, хто до церкви не ходить. То хто ж має контакт з цими людьми? Так, наші миряни. Тому так важливо допомогти їм нести Добру новину, Євангеліє, іншим людям, які справді потребують цього».
Владика розповідає цікавий приклад, як парафіянка однієї з парафій у Чиказькій єпархії привела до Церква понад сотню осіб. Ця парафіянка – медсестра, яка має справу з людьми, які переживають страждання, біль, хворобу. Вона допомагає їм як медик, але й говорить про Бога, ділиться своїм досвідом віри, дає ліки і для їхньої душі. І так ці люди приходять до Церкви.
«Підкреслю – це робить вона, ця медсестра, а не священник чи я, як єпископ, – каже владика. – Тому дуже важливим завданням у цій нашій школі євангелізації – допомога таким людям у промовлянні до тих, хто є поза Церквою. Треба допомогти людям, які хочуть свідчити про Бога, і навчити їх передавати свою віру».
Владика Венедикт розповідає і про інші напрямки діяльності Місійного інституту – програму формації для священників та богословську програму для дияконів, катехитів та християнських лідерів.
«Ми розуміємо: якщо не буде місійної свідомості і місійного розуміння Церкви – особливо тут, в Америці, не буде майбутнього нашої Церкви. Мігранти з України шукали і шукають своєї Церкви, але часто друге і, тим паче, третє покоління вже не виростають у цій традиції. Тому потрібно вміти працювати з цими людей, щоб повернути, навернути їх до Церкви».
Що таке місійність у сучасному світі і загалом – думки і розважання владики Венедикта:
«Чому ми – я і ви, є християнами? Все просто: хтось передав мені і вам цей досвід віри – батьки, дідусі-бабусі чи хтось, кого ми зустріли у житті… І я чи ви у свою чергу маємо поділитися цим своїм досвідом віри. Покликання християн – ділитися вірою.
Чому – зокрема, на Заході, в Європі та Америці – храми пустіють? Тому що доросле покоління з якихось причин не зуміло передати цей досвід віри своїм дітям чи внукам. Одна із проблем, і українців також, – вважати, що віра є чимось особистим, чим я не маю ділитися. Але це не зовсім так. Бо віра – це те, що нам хтось передав, це не щось пережите нізвідки. Нам це передано – у Хрещенні, у вірі батьків, в особистому досвіді. Тому важливо розуміти, що і ми маємо покликання – передавати цю віру і це свідчення, так, як їх передали нам.
Але тут приховане й питання: як я можу щось свідчити, якщо сам не пережив цього? Як християнин може бути свідком, місіонером, якщо сам не досвідчив Бога, сам цього не пережив? Так, щоб ділитися своєю вірою, потрібно її пізнавати. І зараз час пізнавати, переживати – для цього є багато можливостей, різних і для кожного. Вважаю, тут найважливіше бажання відкривати цю цінність – спочатку для себе, і тоді нам самим захочеться ділитися цією Доброю новиною з іншими людьми».
Департамент інформації УГКЦ
Розробка сайту