Про те, наскільки важливо бути діяльним та виконувати своє служіння у час війни, поділився о. Іван Городицький – священник у с. Ладанці, що на Львівщині, у програмі «Бути певним у непевному завтра» 5 квітня на «Живому телебаченні» та радіо «Воскресіння». Отець Іван розповів, чому людині допомагає відчуття зайнятості в часи випробувань та як запобігти виснаженню, зокрема емоційному.
Почуття відчаю в час війни може стати загрозою для того, щоб далі будувати своє життя. Тому йому слід протистояти задля психологічного здоров’я, а також щоб мати змогу допомогти іншим. Але чи може праця лікувати? Яке значення має бути зайнятим у вирі викликів? На це питання дав відповідь о. Іван Городицький: «Коли людина впадає у відчай, то вона не в змозі зробити щось корисне. Чому? Бо людина у відчаї не може приймати серйозних рішень. Ми не в змозі допомогти іншим людям, якщо не можемо опанувати себе, а зараз є безліч людей, які потребують нашої підтримки, допомоги. Тому будь-яка праця, чи це волонтерство у Львові, чи в селі, навіть плетіння тих самих сіток чи збір картоплі чи чогось, що може в якийсь спосіб допомогти нашим військовим або ж людям, які змушені були покинути свої домівки, – це допомагає нам почуватися потрібними і водночас відчути те, що ми зробили щось принаймні з нашого боку. Тому будь-яка робота сьогодні є доволі важливою. Якщо ми сьогодні впадемо в паніку, просто складемо руки, то пожинатимемо плоди не тільки війни, а й нашої паніки. Якщо ж натомість ми сьогодні працюватимемо, незважаючи ні нащо, із болем у серці, але все ж працюватимемо, то, коли ця війна закінчиться, зможемо рухатися вперед і відбудовувати Україну». Священник зауважив, що сьогодні не слід піддаватися негативним емоціям, тому що це може нашкодити. Він додав, що праця вилікувати повністю не зможе, оскільки шрами війни залишаються, але вона може знеболити, коли болить всередині.
Багато людей постають перед нерозумінням, що їм робити далі, як будувати плани та мрії та за що братися у роботі. Отець Іван поділився, що сам переживав такі відчуття та порадив намагатися працювати і робити ті речі у своєму повсякденному житті, що були звичними до повномасштабної війни, оскільки життя триває: «Дуже важливо, щоб люди все ж таки не втрачали того оптимізму. Люди повинні робити те, що вони люблять, якісь такі дрібнички, щоб у такий спосіб легко відволікти свою увагу». Також о. Іван закликав звертатися в молитві до Бога із проханням бути витривалими та не піддаватися розчаруванню. Саме молитва, за словами священника, може допомогти при емоційному виснаженні. На його думку, також праця додає впевненості: «Вона допомагає не зламатися, допомагає нам бути впевненими в тому, що все ж таки ми зробили щось зі свого боку. Ця біда допомагає нам, як на мене, духовно, фізично не заснути і не дозволяти цьому безсиллю оволодіти нами. Якщо ми зараз дозволимо собі розслабитися, впасти у таку меланхолію, то в підсумку постраждають ті люди, які приїхали сюди по допомогу, підтримку, опіку, захист, і ми також. Дивлячись на наших людей, зараз хочеться щось робити». Розповідаючи про важливість служіння кожного сьогодні, о. Іван поділився тим, чим живе у цей час парафіяльна громада у с. Ладанці, та ініціативами, які вдалося їй організувати, а саме: збір коштів та продовольства на підтримку військових, прийняття вимушено переселених осіб у своєму домі деякими сім’ями та посилена молитва за тих, які віддали своє життя за Україну та за невинних жертв війни.
Підсумовуючи свої роздуми про бажання бути корисним у час війни, о. Іван зауважив, що коли людина хоче працювати та допомогти, то нехай старається служити в такий непростий час, оскільки саме такий час може стати можливістю відкрити у собі нові таланти: «Можливо, саме цей час допоможе комусь переосмислити своє покликання і почати з нової сторінки. У біді можна дуже багато речей побачити, і в собі зокрема».
Департамент інформації УГКЦ
Розробка сайту