«Боже, – попросив Предстоятель, – навчи нас сміятися крізь сльози і у Твоїй радості перемагати слабодухість, якій кожен із нас підвладний, і разом як народ долати того ворога, що намагається нас залякати і спаралізувати нашу волю до свободи! Боже, благослови Україну!».
Духовний лідер відзначив, що знову впродовж минулого дня і цієї ночі українська земля здригалася від ударів бомб, ракет, інших видів зброї, якими росіяни щедро поливали українську землю. Палають міста і села України. Палає херсонська земля, палають українські лани, наповнені хлібом, і ворог не дає можливості гасити ці пожежі… Але Україна стоїть. Україна бореться. І Україна молиться.
Предстоятель у цей день роздумував над ще однією підступною гріховного пристрастю – смутком, або унинієм. А відтак про – чесноту радості, яка є способом лікування цієї пристрасті.
Знаємо, каже Блаженніший Святослав, що сумувати природно для людини. «Смуток – це щось таке, що людина переживає як істота, яка подорожує, очікує повноти життя і щастя у своїй небесній батьківщині. Тому смуток задля Бога є чимось добрим. Однак униніє, про яке ми зараз говоримо, це щось інше. Це певний стан духовного занепаду людини, який навіює їй диявол», – сказав Глава Церкви.
У творах Отців Церкви ми натрапляємо на опис, розповів Глава Церкви, такого стану як на момент, коли приходить біс полуденний і людині видається, що вона перебуває в найгіршому місці на землі. Той біс витягає цю особу з її місця перебування, бо вона вважає, що будь-яке інше місце на землі є кращим, а вона ось тут опинилася в найгіршому становищі і є найбільш нещасною людиною на світі. Ця пристрасть надломлює людей. У народі їх називають малодушними.
За його словами, униніє може бути двох типів.
Перший тип – коли людина щось собі запланувала, чогось дуже бажала, а в певний момент, не змігши здійснити цього бажання, занепадає духом і вже більше нічого не хоче в цьому світі робити.
«Другий тип цього гріховного стану, – продовжив він, – настає внаслідок того, що людина хоче сама повністю контролювати своє життя і надмірно піклується про власне майбутнє, яке завжди непевне і незнане. І от тоді, коли життя цієї людини начебто вислизає з-під її повного контролю, вона потрапляє в стан унинія, браку довір'я до Бога, у руках якого лежить моє завтра».
Такого типу пристрасть, переконує духовний лідер, – дуже небезпечна, зокрема в умовах війни, коли ми шукаємо певності в непевному сьогоденні.
Що ж нам робити, коли нас спіткає такий духовний стан? «Треба просити благодаті Духа Святого, – переконує Предстоятель, – бо в Ньому є радість, якою оздоровлюється ця пристрасть. Радість, яку вливає Дух Святий у людське серце, робить людину активною і здатною бачити позитиви навіть серед дуже несприятливих обставин життя».
Департамент інформації УГКЦ