«Моя мрія в житті – бути людиною. Моя молитва – бути людиною, доброю, нормальною людиною. Але я не є стовідсотково певний, що то значить бути людиною. От я собі так уявляю, що постать митрополита Шептицького – була людина. На світі дуже мало людей», – розповідає владика у фільмі.
Блаженніший Любомир погодився на фільм, як він неодноразово повторював, лише з однією метою: «Показати молодим людям, як виглядало наше життя, коли ми були молоді. Це є одинока ціль у цьому. То що про мене – то не є важне. Лише, щоб вони знали, як виглядало життя».
Через призму обставин, у яких зростав і формувався Блаженніший Любомир, розкривається його філософія життя: ставлення до ближнього, до Бога, своєї Церкви, держави, рідної України… «Ми не сміємо бути дикунами, ми мусимо бути високоякісними людьми, і над тим треба працювати», – радить він усім нам.
У фільмі головний герой ділиться спогадами з дитинства. Більшовицька окупація йому запам’яталася тим, що люди прислухалися вночі, чи їде вантажне авто. Бо наступного дня люди казали, що там, де зупинялося те авто, когось розстрілювали.
Також пригадує, коли прийшли німці до Львова, відкрили в’язниці й показали, скільки НКВД вимордувало було людей. «Минуло НКВД, прийшло Гестапо, минуло Гестапо, прийшло НКВД. Моє покоління виростало в таких обставинах», – розповів Блаженніший Любомир.
«Приймав життя так, як воно приходило. Я не бунтувався», – сказав на завершення духовний лідер українців.
Департамент інформації УГКЦ
Розробка сайту