Сказав історик Олег Турій, проректор УКУ, в ефірі програми «Відкрита Церква. Діалоги», розповідаючи про те, як Київська митрополія сприймала церковний розкол 1054 року.
За словами церковного історика, на Русі цієї дати не зауважували і стосунки із латинниками розвивалися й надалі. Натомість хрестоносців, які завдали великого удару по християнській єдності, зруйнувавши Константинополь 1204 року, в руських літописах називають «славними лицарями», «борцями за християнську віру».
«Руська Церква, як дочка Константинополя, перебуваючи в досить жвавих стосунках із західним світом, наче та дитина, не могла змиритися, що батьки між собою посварилися і «не зійшлися характерами». Київська митрополія пробувала апелювати до тих і до тих, - продовжив він. - Митрополія якнайдовше зберігала усвідомлення неподільності Христової Церкви і час від часу навіть ініціювала спроби поєднання, щоби «батьки» примирилися».
Як відомо, Папа Римський Павло VI і Патріарх Царгородський Атенагор заявили, що «забирають цю подію з пам’яті Церкви, як таку, що була прикрим непорозумінням».
На думку Олега Турія, УГКЦ несе в собі пам'ять про неподільність Церкви: «Це бажання мала Церква Русі, а пізніше Київська митрополія». Спроби єднання фіксувалися й раніше. Зокрема, тут варто згадати унію Данила Галицького у Львові, коли він шукав союзників на Заході, аби протидіяти монгольському протистоянню. 1253 року він прийняв королівську корону на знак того, що готовий визнати зверхність Римського архиєрея при збереженні Руською Церквою всіх своїх особливостей. А ось й інший випадок: на І Ліонському соборі Західної Церкви (1245 рік) був присутній архиєпископ Петро, тимчасовий місцеблюститель Київської митрополії, через загибель попереднього митрополита.
«Це розуміння єдності пізніше свідомо плекала Київська Церква... і це той фундамент, на якому ми повинні будувати ідентичність УГКЦ та її місію служіння для єдності християн», - додав історик.
Департамент інформації УГКЦ
Розробка сайту