Про це сказав Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав під час Заупокійної Архиєрейської Літургії і Чину погребіння в Патріаршому соборі Воскресіння Христового 5 червня 2017 року, у свято Святого Духа.
Предстоятель відзначив, що вчора ми нашими духовними очима споглядали на подію П’ятдесятниці, а сьогодні містичні очі Церкви скеровані на Особу – іпостась Третьої Особи Пресвятої Тройці – Духа Святого. «Сьогодні ми хочемо вглянутися, – сказав Глава Церкви, – у це таємниче незбагненне діло, яке Він чинить як Дух святості, життя, як Дух Утішитель і Податель усякого блага в особі кожної людини. А, зокрема, ми хочемо споглянути на це велике діло Духа Святого в житті, служінні, а навіть у блаженній кончині нашого любого батька – Блаженнішого Любомира».
Говорячи про особливість кожного з нас, проповідник відзначив, що унікальність і неповторність людській особі завдяки її дарам формує і дає Дух Святий. Кожному з нас Він надає свою форму святості. Немає в Христовій Церкві абсолютно однакових святих. Кожен має до Бога свою дорогу.
Говорячи, зокрема, про унікальність постаті світлої пам’яті Блаженнішого Любомира, Глава Церкви зазначив, що ще на сході європейської цивілізації завжди, ще з дохристиянських часів, люди мали якесь окреме трепетне ставлення до незрячої людини. Навіть більше, Господь посилав нам, європейцям, таких людей, які своїм життям заклали підвалини сучасної європейської цивілізації. Згадаймо незрячого Гомера, який наспівав Іліаду і Одіссею, і тим заклав фундаменти сучасної Європи. Спів того незрячого лірника і пророка став епосом, який пережив його час і епоху. Навіть великі полководці з його поемами завойовували світ.
«Але це відчуття, – продовжив архиєрей, – особливої ролі й поваги, особливого голосу та духовного зору зберегла у собі саме Україна як повагу і трепет до такої людини. Пригадаймо незрячих кобзарів, які оспівували у своїх піснях долю і недолю, але були сумлінням нашого часу. І недаремно великого Шевченка ми називаємо Кобзарем. Бо він зумів заторкнути глибини української душі і дав нам те, що нас створило як народ на початку нового часу».
«Споглядаючи на окремий унікальний і неповторний шлях святості Блаженнішого Любомира, ми в його особі бачимо подібне і відмінне водночас», – вважає Предстоятель.
Святий апостол каже, що сила Божа проявляється в моїй немочі. «Блаженніший Любомир, зокрема, коли втратив свій фізичний зір, наче ще ширше відкрив зіниці своїх духовних очей. Коли він заходив чи то в папський апостольський палац, чи у Верховну Раду України, чи в університет Києва чи Львова, чи будь-яке інше громадське місце, усі вставали. Йому варто було лише прийти і сісти, як усі вже все зрозуміли», – розповів Блаженніший Святослав.
«Але, гадаю, що окремий вид святості якось дуже цікаво нам оспівав про Любомира наш Тарас Шевченко», – вважає Блаженніший Святослав.
Пригадаймо його слова:
«Перебендя старий, сліпий,
Хто його не знає?
Він усюди вештається
Та на кобзі грає.
А хто грає, того знають
І дякують люде:
Він їм тугу розганяє,
Хоть сам світом нудить.
… Отакий-то Перебендя,
Старий та химерний!
Заспіває весільної,
А на сльози зверне».
«Гадаю, – вважає Глава УГКЦ, – краще оспівати Кобзаря нової незалежної України неможливо. Краще описати його вид святості нам сьогодні годі. Але ми відчуваємо, що та кобза, на якій грав Блаженніший Любомир, це була душа кожного з нас, душа кожного українця незалежно від релігії, конфесії, місця проживання, мови. Він своїм бархатистим баритоном міг заторкнути такі низькі регістри наших сердець, що здригалися серця навіть тих, які його не бачили, але чули в Луганську, Донецьку, Сімферополі, - чули в Україні і за кордоном».
«Цей наш химерний український Перебендя залишив нам наш сучасний національний епос своєю мудрістю, своїм словом, навіть своїм гумором і дотепністю. Це його кобзарський спів ми ще довго намагатимемося почути і зрозуміти через його аудіокниги, фільми, звернення і навіть його блоги в Інтернеті. Любомир залишає нам у спадок нову підвалину новітньої християнської української цивілізації, яку нам з вами доручає Господь Бог розвинути та зібрати, нею і жити і на ній будувати нашу вільну й незалежну Україну», – запевнив проповідник.
За словами архиєрея, Блаженніший Любомир був нашим патріархом. «Але, знаєте, – зауважив проповідник, – сьогодні є різні патріархи. Хтось уподібнюється до державного чиновника, хтось вірнопідданого служаки, хтось – до олігарха».
«А Дух Святий, – переконує Глава Церкви, – уподібнив нашого Блаженнішого до дивного і химерного Перебенді – Кобзаря наших днів. І тому ми вже відчуваємо, що його пісня не вмре і не загине. Вона вже його пережила. Уже стала історією. Наші серця і душі продовжують співати, як кобза. Особливо ми це бачили в останні дні у Львові і Києві, коли десятки тисяч людей, слухаючи, молячись до нього і з ним, відчували себе заторкнутими його особою, його словом».
«Наш батьку Любомире, – звернувся архиєрей до новопреставленого Блаженнішого Любомира, – ми тебе сьогодні складаємо до гробу. Ми сьогодні, вслухаючись у твій голос, виграючи твою думу в наших серцях, із тобою, наш Перебенде, і плачемо, і сумуємо, але водночас радіємо. Ми плачемо, бо ти відходиш від нас, ми плачемо, бо ти не зможеш у той притаманний тобі спосіб особисто до кожного з нас знову всміхнутися і нас поблагословити. Але ми радіємо, бо бачимо, як у цей день П’ятдесятниці Господь Бог починає тебе прославляти. Щойно тепер тебе починають слухати ті, які ще вчора не чули. Через твоє слово, твою думу, молитву і твоє благословення воскресає сьогодні українське серце. Ми хочемо назвати твою думу, твій новий український епос, як підвалину нової цивілізації в Україні, твоїм іменем. Ми хочемо, щоб наша Україна носила ім’я – Любові і Миру. Ми любимо тебе, наш батьку, а любов ніколи не вмирає. Наш особистий, духовний зв'язок із тобою ніколи не перерветься. І ми знаємо, що поруч із тобою ми будемо завжди в мирі».
«Ти любив мир, ти жив у мирі. Ти так тихо з миром упокоївся в Бозі. Спочивай у мирі. Ми будемо в мирі і любові йти за тобою. А Господь нехай дасть тобі вічную пам'ять», – сказав на прощання з Блаженнішим Любомиром Глава УГКЦ.
Департамент інформації УГКЦ
Розробка сайту