Отець Тихон Сергій Кульбака – сам по собі примітна й відома особистість: греко-католицький священик з Мар’їнки на Донеччині, душпастирював у Донецьку, був одним із організаторів молитовного марафону в часи Революції гідності, потрапив у полон до сепаратистів, був звільнений, нині живе і працює у Львові – і як священик, і як психотерапевт (має 22 роки психологічної практики і 27 років служіння). Після полону важко хворів, але зміг подолати хвороби – завдяки Богу і людям.
Одна із ключових тез отця Тихона, зокрема й щодо конфліктів у стосунках між близькими людьми: іншу людину змінити неможливо, можна лише змінитиСЯ, змінити самого себе. Працювати над собою, своїми травмами і проблемами, які часто і є однією з причин важких стосунків. І ця праця дивовижним чином спонукатиме до змін іншу людину чи людей.
«Згадаймо євангельську історію про блудного сина, який пройшов довгий шлях світами й повернувся додому, але вже іншим, – каже священик. – Суть цієї притчі в тому, що зміни відбуваються лише тоді, коли ми переживаємо й набуваємо власних досвідів, проходимо свій шлях самі. Цей шлях неможливо пройти за когось – це питання доброї волі самої людини, яку заклав і дарував кожному з нас Бог. І якщо людина дивиться передусім на себе – дивиться без ілюзій, приймаючи себе такою, якою вона є, не тікаючи від відповідальності за своє життя, не звинувачуючи у своїх чи родинних проблемах когось – зміни можливі і в людині, і в її оточенні. І я, як священик і психотерапевт, був свідком таких змін не один раз…»
Діє закон сімейних систем: коли один із членів цієї системи починає змінюватися – змінюється і вся система.
«Ми не можемо і не зможемо примусити нікого ні до чого – навіть якщо здається, що це на добро. Це не так, – каже отець Тихон. – Якщо людина не хоче сама – ніякий примус не спрацює. Але ми можемо змінити себе, працювати з собою – і це буде натхненням для інших, пробудженням цього бажання, і поступово ці зміни відбуватимуться і з ними…»
Отець Тихон розповідає, що були випадки, коли на консультацію приходив хтось один із подружжя, пізніше – другий, потім їхні батьки. Чому? Тому що побачили, що інша людина стає впевненішою, спокійнішою, щасливішою в собі – стає іншою, і це надихає, «заражає».
Отець Тихон цитує своє улюблене прислів’я: працюй – ніби все залежить тільки від тебе, і молися – ніби все залежить тільки від Бога. «Важливо розуміти і приймати обидві ці умови: є Божа воля – і моя воля, і відповідальність за своє життя. Бо інколи всю відповідальність ми перекладаємо на Бога, але якщо нічого не змінюється в нашому житті, то, може, варто спитати себе – чи вичерпав я свої можливості й зробив усе, що від мене залежало?..»
На продовження теми відповідальності, у стосунках із собою і з іншими важливі особисті межі, відчування власного простору чи, у термінах психологів, – сепарація, відділення себе від батьків. Незавершена сепарація – це «невідпускання» батьками своїх синів/дочок – одна із причин і особистих, і сімейних драм як батьків, так і дітей. Отець Тихон каже: це відділення, окремішність, проживання власного життя відбувається з моменту народження і відділення від материнського тіла. З кожним роком і кроком дитина стає самостійнішою, набуває досвіду і відповідальності за власні вчинки і дії. У таїнстві шлюбу є слова про те, що «покине чоловік батька й матір, і приєднається до дружини своєї, і стануть вони одним цілим» – це етап нової самостійності та відповідальності вже не тільки за себе, а й за інших, за майбутню нову сім’ю.
Попри те, дуже часто таке відокремлення від батьків так і не відбувається – батьки продовжують впливати на життя своїх дітей, які давно мають власних дітей, контролювати їх. Саме такі несепаровані стосунки, фатальна взаємна залежність і несамостійність – як батьків, так і дітей, стають причиною міжособистісних конфліктів як у сім’ях, так і між поколіннями. Причому відбувається ланцюгова реакція: батьки передають такий досвід залежності своїм дітям, ті – своїм, і так далі. Це явище – хворобливої залежності, намагання впливати і контролювати чиєсь життя, і водночас власна нереалізованість, дуже розповсюджене на пострадянському просторі і це колосальна проблема – як особистісна, так і суспільна й екзистенційна.
«Основи життєвого сценарію закладаються в сім’ї, – каже отець Тихон Кульбака. – І коли чоловік і жінка несуть у собі травми своїх родин, і ці рани не зцілені – тобто не пережиті усвідомлено, не прийняті і не відпущені, – вони переносять ці травми і рани й на стосунки один із одним, а потім і на своїх дітей. Тому коли готуємо молодят до шлюбу, ми говоримо з ними і про це: якщо у вас зранені, непрості стосунки з вашими батьками, ці проблеми треба опрацювати, щоб не переносити ті ж сценарії у свою власну сім’ю…»
Такі несепаровані стосунки взаємної болісної залежності, за принципом гіперконтролю/опіки з боку батьків – і несамостійності, і невідповідальності за власне життя з боку дітей, є токсичними: у таких родинах всі незадоволені, нещасливі, усі страждають, але розірвати це порочне коло важко. До того ж такий сценарій передається: жінка чи чоловік, які мають недовершену сепарацію з батьками, не навчені проголошувати і захищати власні особистісні кордони, не будуть поважати кордони інших людей, і за тим же принципом виховуватимуть власних дітей. У таких випадках потрібні усвідомлені зусилля, щоб людина розуміла ненормальність такої поведінки і ставлення до себе й інших – тільки працею над собою можна перервати відтворення цього сценарію. «Потрібно брати відповідальність за своє життя і робити власні кроки – у тому числі, щоб вийти з такого токсичного стану», – каже отець Тихон.
Отець Тихон вважає, що однією із причин багатьох проблем і конфліктів є, як він каже, ненавченість, відсутність найнеобхідніших знань, умінь і навичок щодо міжособистісних стосунків. Як психотерапевт, він веде ознайомчий курс «Конфлікти у сім’ї»: зібрання для всіх охочих відбуваються щочетверга в церкві Марії Сніжної у Львові, початок о 18:30.
Повністю стрім програми можна подивитися тут:
Розробка сайту