«Постійно відчуваю невидиму присутність Богородиці, яка мене супроводжує досі», – владика Богдан Дзюрах у «Відкритій Церкві»

18.05.2021 20:51

Tweet

У травні в Українській Греко-Католицькій Церкві служать особливе богослужіння – Молебень до Пресвятої Богородиці, або маївки. Про вшанування Пресвятої Богородиці у традиції Церкви, про власні переживання, пов’язані з Божою Матір’ю, у програмі «Жива Церква» розповів владика Богдан Дзюрах, нині апостольський екзарх для українців-греко-католиків, які проживають у Німеччині та країнах Скандинавії. Владика належить до Чину Найсвятішого Ізбавителя (редемптористи), які мають особливу місію щодо Матері Божої.

«Для нас, учнів Христа, Пресвята Діва Марія – невід’ємна від нашого християнського буття, це те найкраще, що Бог обрав у людському роді, цю Непорочну Пречисту Діву, – каже владика. – У вирішальний момент спасіння, на Голготі, Син Божий дивиться на свого улюбленого учня, Івана Богослова, і в цей момент передає свою Матір під його опіку, а Івана поручає небесній опіці своєї земної Матері. Традиція Церкви вбачає в Іванові Богослову кожного християнина, і Пресвята Богородиця відтоді стала небесною Матір’ю для кожного учня Христового».

Владика Богдан пригадує дитинство і виховання у батьківському домі в часи підпілля Церкви і переслідування вірних. І найяскравіші з подій, які вплинули на його життя, пов’язані саме з Пресвятою Богородицею. Зокрема, часті прощі до місця відпусту, за кілька кілометрів від його рідного села Гірське (Львівська область), де у саду було джерело і капличка – там, за переказами, колись було об’явлення Богородиці.

«Це було місце паломництва для вірних із навколишніх сіл. І ми з мамою після Служби Божої часто ходили ще й туди. Там збиралися й підпільні греко-католики, бо вони не могли збиратися в храмах легально. Тобто в ті часи, у 70-х, це було місце неформальних зібрань греко-католиків, де плекалася Марійська побожність», – каже єпископ.

Владика Богдан згадує, як уже на його пам’яті ту капличку кілька разів руйнували – очевидно, за ініціативи місцевої радянської влади та її прислужників. Але люди знову відновлювали її як місце, де вони молилися до Діви Марії, і ця молитва і паломництво не припинялися, незважаючи ні на що.

Владика Богдан пригадує священників того часу, які служили у Гірському, і ті драматичні часи, коли люди старалися як могли бути вірними своїй вірі і Церкві.

«У нашій парафії був греко-католицький священник, який мав болісний трагічний досвід участі у Львівському псевдособорі 1946 року. Але, припускаю, що він таємно повернувся у лоно УГКЦ і так служив. Це проявлялося в тому, що і він, і його наступник, отець Йосип, старалися підтримувати греко-католицькі практики, навіть коли цього не можна було робити відкрито, – зокрема, служили Молебень до Богородиці».

Владика Богдан розповідає, що важливі поворотні моменти, які вплинули на його життя, були пов’язані саме з Пресвятою Богородицею. Так, ще у школі йому якимось чином потрапив до рук рукопис про Фатімське об’явлення Богородиці 1915–1917 років.

«Можете собі уявити моє сприйняття – дитини, яка ходила до радянської школи, розповіді про молитву до Богородиці за навернення Росії, бо інакше та облуда пошириться по всьому світу, буде війна, смерть і страшні гоніння… Ті послання, пов’язані з Фатімським об’явленням, приголомшили мою дитячу свідомість, але, водночас, пробудили відчуття істини, яка стояла за цим об’явленням. І це дало мені силу йти проти течії. Це не було легко, але я відчував, що ця Божа сила, невидима рука мене провадила. Можу сказати, як і папа Іван Павло ІІ у 1981 році, що це була рука Богородиці».

«Коли повернувся з війська і думав про своє життя, молився на вервиці, і ця молитва, напевно, була вирішальною і неначе прискорила певні події в моєму духовному житті… Мою вервицю побачив один священник і спитав, чи знаю я, що це таке насправді, чи розумію, що це не прикраса? Я сказав, що звісно, розумію і знаю. І тоді він сказав, що відправить мене до семінарії. Так почалася моя пригода, моє наслідування Ісуса Христа, а моє покликання набрало виразного кшталту. І, можна сказати, що відтоді постійно відчуваю ту делікатну присутність Богородиці, яка мене супроводжує досі».

До речі, отці редемптористи як чернечий орден, за дорученням папи Пія IX, є опікунами ікони Матері Божої Неустанної Помочі.

«Це ікона, яку ми, редемптористи, отримали від папи як дар і доручення 150 років тому, щоб ми плекали пошану до Богородиці, – пояснює владика Богдан. – Але це не лише традиція: ми розуміємо, що Богородиця – у самому серці Історії спасіння. Тому, коли провадимо людей до Бога, робимо це за посередництвом і заступництвом Пресвятої Богородиці, яка провадить нас до Бога, вказує на Нього. Інший Її титул – Одигітрія, Богородиця, яка вказує шлях. На земних дорогах можна так легко згубитися, зійти на манівці. Але коли споглядаємо Богородицю, слухаємо Її науку, напевно, не заблудимо і щасливо здійснимо нашу земну мандрівку».

Папа Пій IX віддав ікону під опіку отцям редемптористам, що мали церкву неподалік від місця, де була колись церква Святого Матея. Відтоді щоразу більше поширюється вшанування ікони Матері Божої Неустанної Помочі у світі, а сама Божа Мати винагороджує людей численними чудами. І що ще цікаво: не тільки сама римська ікона має таку чудесну силу, а і її копії – скрізь, де вони є.

Департамент інформації УГКЦ

Медіа по темі: