«Забобон має такий елемент, як упередження щодо якихось речей і норм, коли людина готова до компромісу. Людина хоче, щоб усе було добре і так, як вона собі задумала, і коли щось стається інакше, то що, за цією логікою, треба зробити? Якось себе огородити, захистити, відновити відчуття контролю над ситуацію», – пояснює отець Віталій природу марновірства.
Отож однією із базових причин віри в забобони, віщі сни, ворожбу чи амулети є різного роду страхи: страх смерті, хвороби, неуспіху, недолі тощо. І захистом стають певні ритуали чи обереги, які мали б запобігти нещастю, захистити людину від впливу злих сил. Усе це є порушенням першої Божої заповіді, проявом слабкої віри, чи й недовіри до Господа Бога.
Багато речей, пов’язаних із забобонами і народними прикметами, походять із дохристиянських часів, з язичництва. «Хто не вірить в одного Бога, віритиме у десятьох богів», – каже одна із християнських засад. Проте, з іншого боку, багато із цих прикмет мають цілком конкретне логічне пояснення: наприклад, щодо розсипаної солі чи розбитого дзеркала – це речі, які свого часу були цінними чи коштовними, тому їх втрата сама по собі була великою неприємністю.
Проблема забобонів у тому, що справжня віра замінюється ерзацом, певним ритуалом чи предметом, який нібито має охоронну силу. Це стосується як дрібних моментів – як-от чорний кіт на дорозі, так і значущих, у які вкладається глибинна тривога – наприклад червона нитка на руці «від вроків».
«Питання – що нас може оберегти насправді? Як священник і християнин, скажу – сила Божа. Хрест, який носимо як видимий знак нашої віри. Та печать, яку отримуємо у Хрещенні і Миропомазанні. Сповідь і Причастя, коли запрошуємо Христа у своє життя, – каже отець Віталій. – Щодо "поганих" прикмет чи поганих "віщих" снів, то інколи ми бачимо, чого немає, шукаємо потойбічних причин для пояснення речей, які мають матеріальну, логічну природу. Але це робить нас невільними, обмежує в тому, у чому ці обмеження непотрібними. Так, людина хоче і готова йти на якийсь компроміс, щоб психологічно все контролювати, але насправді не лише нічого не контролює, а й не може рухатися далі».
Чи є підстави боятися і остерігатися ворожби – того, що називають «пороблено», «хтось врік»? Чи такі речі справді існують?
«Такі речі є, і люди, на жаль, це інколи роблять, буває всяке, – каже священник. – Але наведу таку аналогію: коли йде дощ, ми, виходячи з дому, беремо парасольку. Так, якісь краплинки впадуть на взуття чи одяг, але ми не змокнемо повністю. Наш захист від різного роду зла – особиста щоденна молитва, коли просимо захисту в Бога, наше спілкування з Богом, близькість до Нього. Злий не сильний, він слабкий, і тому, хоч би хто що "поробив", наше особисте відчуття сили Божої захистить і обереже нас».
Департамент інформації УГКЦ
Розробка сайту