Наступного дня відбулася Архиєрейська Божественна Літургія, яку очолив владика Йосиф (Мілян), єпископ-помічник Київської архиєпархії, у співслужінні отців студитів, за участю чисельної громади міста, науковців та мистецтвознавців.
На проповіді владика зазначив, що празник - це завжди радість, духовне піднесення, особливо сьогодні, коли святкуємо народження пророка. А також застановився над запитаннями: чи справді маємо цю радість від народження пророка, чи дбаємо про празник його народження і чи загалом народження сина, онука є для нас празником?
«Ми часто тішимося дітьми на чужому подвір’ї, − додав проповідник, − і думаємо, що наша родина покликана до чогось іншого, що до нас, в Україну, пророк не прийде». «Сьогодні нам бракує авторитетного слова й авторитету в суспільному, державному і також релігійному житті, однак пророка, за котрим підемо, котрого послухаємо, на жаль, сьогодні не маємо», – константував владика.
«Тому сьогодні, в цей празник, приходимо до цього храму впродовж 250 років, − продовжив ієрарх, − щоби пророк відновив правдивий образ Ісуса Христа в нашому житті та вказав нам, як змінити своє життя».
На думку владики Йосифа: «Святкувати народження пророка – це означає перейнятися його постаттю і його позицією. Перейнятися і жити так, немовби самому нести цю пророчу службу своїм дітям та онукам».
Вказуючи на ювілей храму, владика сказав, що «ця церква простояла 250 років і готова служити Богові і людям ще довший час, допоки буде для нас храмом живого Бога». Прикінці ієрарх порівняв цю святиню із батьківською хатою: «Цей храм буде величним свідком Бога, допоки гуртуватимемося навколо нього».
Додамо, Богослужіння відбувалося за участю зведеного хору у складі колективів «Осанна» храму Божої Премудрості, хорової капели «Боян», «Вірую» храму Ольги і Єлизавети та хору гарнізонного храму Петра і Павла.
Після спільної молитви на галявині, біля церкви, відбулися виступи провідних наукових співробітників у справі збереження та охорони цінних пам’яток архітектури сакрального мистецтва українського народу.