Наголосив 14 червня в проповіді владика Богдан (Дзюрах), Адміністратор Патріаршої курії УГКЦ, на Архиєрейській Божественній Літургії в Патріаршому соборі Воскресіння ГНІХ у Києві. На Богослужінні молилися учасники Форуму соціального служіння УГКЦ - представники різних структур та організацій нашої Церкви, які здійснюють соціальне служіння.
За словами єпископа, розпізнання Христового обличчя в знедоленій людині є ознакою віруючої людини: «Не може любити Бога той, хто не любить ближнього, створеного на Його образ і подобу». Господь дає приклад милостивого споглядання на людський біль і страждання в книзі Виходу Святого Письма: «Бачу я, бачу бідування народу мого, що в Єгипті, і чую голосіння, що його спричинюють доглядачі. О, я знаю біль його! Тому я й зійшов рятувати його з рук єгиптян і вивести його з тієї землі в землю простору і гарну, що тече молоком та медом, на житла ханаанян, хеттитів, аморіїв, перізіїв, хіввіїв та евусіїв. І ось голосіння синів Ізраїля дійшло до мене, я бачив утиски, що ними пригнітають їх єгиптяни». Таким є Господнє ставлення до стражденної знедоленої людини.
«У наш час люди не хочуть затримувати свій погляд на стражданні, а тому уникають і закривають очі на чужий біль, – продовжив проповідник. – Та наше покликання – концентрувати свій погляд там, де є найбільша потреба».
Чому потрібно спочатку бачити, а потім чути біду? «Є багато людей, які заніміли і втратили голос, бо їхній крик натрапляв на байдужість ближніх. Буває так, що люди живуть у німій розпачі, очікуючи на милосердя, якого не отримують. Ми повинні йти навіть туди, куди нас не просять, але туди, де є потреба допомоги. Церква повинна стати голосом таких "німих"», – підсумував владика Богдан.
Христос каже, що знає людський біль, бо взяв наші рани на себе. Тому ми повинні бути готовими розділити людський біль і взяти його у своє серце і життя. Тільки тоді ми пізнаємо біль, самотність, смуток, безнадію і страх.
«Дякуємо вам за те, що ви не байдужі до нужденних, за те, що відкрили свої серця на голос Божий і потреби ближніх. Запрошую вас молитися за тих, кому ви служите, за своїх співпрацівників. Бо ви лише частинка великої армії милосердя і любові. У молитві також згадайте жертводавців і добродіїв. Не забувайте, що нужда – це не просто допомога людському тілу. Інколи добре слово, лагідний дотик важать більше, аніж шматок хліба і склянка води. Ваше служіння має бути для людини нагодою наблизитися до Бога. Тож зробімо важливий жест – помолімося за стражденних! І нехай від молитви починається ваше щоденне служіння і нею закінчується», – завершив владика Богдан.
Департамент інформації УГКЦ
Розробка сайту