Митрополит Андрей був людиною молитви. Спілкування з Богом давало йому сили знайти рішення і подолати труднощі. Так його виховала мати, яка завжди наголошувала, що молитва є поміччю на все.
Розповіла п. Ліліана Гентош, дослідниця життя митрополита Андрея, кандидат історичних наук, науковий працівник Інституту історичних досліджень ЛНУ імені І. Франка, в програмі «ВІДКРИТА ЦЕРКВА. ДІАЛОГИ» на Живому ТБ.
За її словами, владика Андрей мав особливе і незвичне бачення своїх єпископських обов’язків: «У 1936 році на зустрічі із семінаристами він казав, що єпископ – не тільки лідер Церкви, а й провідник народу. Він усвідомлював, що для української пастви кінця XIX – початку XX століття, яка переживала часи політичної емансипації, змагання за культурний та економічний розвиток, він повинен стати пастирем у різних ділянках і показати їй дорогу».
У листі до апостольського візитатора о. Джованні Дженокі митрополит писав, що «коли його паства немає власної еліти, то він, як єпископ, мусить перебрати на себе і певні неєпископські обов’язки». Такими переконаннями він керувався, коли шукав вихід із складних ситуацій.