Йосиф Сліпий був насамперед відомим священиком, ректором і педагогом.
Спочатку патріарх Йосиф не надто звертав увагу на літургіку. Існують світлини, на яких він зображений із червоним поясом, тобто одягнутий у латинському стилі. Він не був «східним» в очах священиків, скажімо, як митрополит Андрей Шептицький.
Єпископом став у часи понтифікату Пія XII, консервативного і централізованого Папи Римського.
Був людиною несамовитої праці: вставав о 5.30, молився ранішні молитви, Божественну Літургію, працював.
Був дуже дисциплінованою і твердою особою, яка багато вимагала як від себе, так і від інших.
Патріарх Йосиф любив догматику, історію Церкви і сакральне мистецтво.
Згодом у Блаженнішого відбулася зміна світогляду. Наприклад, були серед священиків, які його оточували, ті, які хотіли спробувати курити. А він казав: «На Сході, як люди побачить, що батюшка курить, то він втратить авторитет».
Як були свята, то він був справжнім господарем: дбав, щоб за святковим столом у всіх були повні склянки і нічого не забракло.
Своїм завданням вважав збереження української ідентичності і тяглості Української Церкви, яка була під загрозою.
Він не був шляхетного року, як Шептицький, але й не був із бідної сім’ї. Його батьки з Галичини були заможними селянами. Він навіть хвалився, що його батько мав шість пар коней.
Патріарх відновлював синодальний устрій УГКЦ з великими труднощами після Другого Ватиканського Собору, який заохочував всі Східні Церкви жити своїми первісними традиціями, звичаями і правами. Дехто цього не хотів, та Блаженніший Йосиф стверджував, що синодальний устрій є нашою традицією. Була велика опозиція і з боку Римської курії, бо на основі тодішнього канонічного права, Глава УГКЦ мав тільки територіальну юрисдикцію.
Він говорив не тільки про патріархат, а й виголошував такі гасла: «Єдність Церкви і народу», «Синод – помісність – патріархат».
Приймав у себе митрополита Никодима Ротова з Ленінграда.
Він казав, що є вірним своїй Церкві й Папі.
Департамент інформації УГКЦ