Про це у програмі «Добра розмова» від 29 листопада в ефірі «Воскресіння. Живе радіо» говорив о. Василь Баглей, місіонер Божого милосердя у Тернопільсько-Зборівській архієпархії УГКЦ.
«Людська душа, єство мусить чимось живитися – як і тіло, – каже о. Василь. – Якщо тіло годувати неякісними продуктами чи сурогатами, воно не зможе нормально функціонувати, хворітиме, не розвиватиметься, врешті, сили не буде. Щось подібне відбувається і з внутрішнім світом людини: можна споживати загальні меседжі, поверхову інформацію – комусь цього достатньо. Але є величезна категорія людей, які прагнуть більшого, мають потребу у ґрунтовному слові – у пізнанні, осмисленні, пошуку… Напевно, Бог у нас вклав цю потребу – пізнання і пошук правди: людина цього шукає».
Отець Василь звертає увагу: медійний світ, у якому ми живемо, насправді не ставить за мету інформування, дискусію, діалог. Його мета – шокувати і розважити. Медіа, які обслуговують інтереси своїх власників, функціонують за принципом Геббельса: підкореним народам належить одне мистецтво – розважальне. «Розвага – шок – емоції» – це алгоритм їх дії. Але потреба у смислах закладена в кожній людині, і Церква першою повинна нести це слово і ці смисли.
Для людей, які прагнуть більшого в пізнанні Бога, своєї віри, кому мало недільної проповіді, на сьогодні існують величезні можливості – було б бажання. Універсальний початок власних пошуків – Святе Письмо, а далі – коментарі для різного рівня підготовленості, богословська література, і звичайно, близький по духу духівник, душпастир.
Багато людей відвертаються від Церкви, тому що «священик не такий», проте о. Василь, як місіонер і проповідник, радить пам’ятати: окремий священик – це лише людина, зі своїми вадами і гріховністю, це не аналог Церкви, яка також є боголюдським творінням, і тим більше не аналог віри й Бога. Урешті, пошук свого духовного навчителя, провідника до Бога – це теж велика праця і шлях. Як казав Блаженніший Любомир, «я бачив багато негативу в Церкві, але це лише утвердило мене у вірі. Я зрозумів для себе важливу правду, яка тримала мене в житті: не люди керують Церквою, а Бог».