На початку науки реколектант зауважив, що ми зараз переживаємо особливий період Пасхи Христової. На його переконання, це час, коли кожну віруючу людину переповнює почуття радості, яку не можна забрати зі серця і ума, позаяк ця радість походить не від зовнішніх релігійних обрядів, а від внутрішнього усвідомлення, що Христове Воскресіння має стосунок до мого життя і спасіння. Саме тому ми молимося, спілкуючись із воскреслим Христом і продовжуємо роздумувати над Його словом.
«У перекладі з грецької мови слово «притча» означає йти «пліч-о-пліч». Істина у притчах виявляється і подається у символах, образах і алегоріях. Слухач має пізнати себе у притчі, бо «хто має вуха слухати, нехай слухає». Коли ми читаємо і роздумуємо над притчею, то наче дивимося у дзеркало про себе. Притча не є просто наукою, яка мала б висвітлити якусь богословську правду. Передусім – це потужний заклик пережити внутрішнє навернення. Усвідомивши навернення в притчі, ми повинні змінити хід життя. Ключ до розуміння притчі полягає в тому, що Боже Слово в цю мить може нас здивувати. Щоб краще зрозуміти притчі Бога, необхідно залишити місце для подиву», – пояснив він.
Тоді проповідник зосередив свої роздуми на притчі про сіяча. Він зазначив, що її зміст дуже нам близький, бо приклад сіяча, який виходить у поле сіяти зерно, ми добре розуміємо. Саме ця притча конкретно сьогодні кожному з нас ставить запитання: яким ґрунтом є ти? У ній ми добре розуміємо, хто є сіячем. Також розуміємо, що зерно – це Слово Боже.
Отець Петро виокремив основні питання, над якими кожного попросив замислитися:
А згодом пояснив, що відповідь полягає в тому, що це не Господь хоче нас окреслити, поділити, яким ми є ґрунтом. Відповіддю у цій притчі на всі ці запитання є сівач. Адже він сіє зерно, не зважаючи на те, який ґрунт це зерно падає. Господь Бог через своє слово сіє зерно, знаючи, яким є наше серце. Він дає нам це слово як завдаток довіри. Він дає нам зерно, щоб ми зрозуміли, що можемо змінюватися. Його завдаток довіри проявляється в любові. Так важливо усвідомити, що Господь краще за нас знає, бо вірить у нас більше, ніж ми віримо самі в себе. Господь сьогодні в цій притчі не поділяє нас. Він лише нам показує, як і що потрібно робити, щоб змінитися.
«Дорогі в Христі, ми сьогодні переживаємо справді тяжкий час. Хтось перебуває у великому страху від цієї пандемії. Психологи доводять, що найбільшим страхом людини під час пандемії є неможливість змінюватися», – зауважив священник.
Сьогодні Господь Бог нам каже: «Я даю тобі своє слово як завдаток довіри до тебе, сину і доню, щоб ти мав силу змінюватися, щоб ти мав силу не тільки внутрішньо перемінити своє серце, але також змінити своє життя. Зверніть увагу, що серед усіх ґрунтів лише останній приносить добрий плід. Господь чітко вказує чому. Він вибудовує методологію, за якою нам варто робити все для того, щоб ґрунт нашого серця змінювався і ставав добрим».
У своїй методології Господь, насамперед, пропонує слухати Слово Боже. По-друге, пропонує нам розуміти, тобто докласти зусиль для цього, щоб зрозуміти центральний меседж, який Господь хоче промовити безпосередньо для кожного з нас. По-третє, Господь Бог пропонує нам діяти, іти далі, діяти в Божому Слові, четверте – приносити плід. Почувши Слово Боже, зрозумівши його, ми зможемо принести плід», – пояснив о. Петро Жук.
Департамент інформації УГКЦ
Розробка сайту