Навіть булінг – знущання групи дітей над обраною жертвою. Про те, що таке агресія, чим вона відрізняється від агресивності, чому і як виникають ці речі – у програмі «Психологічна порадня» з Іриною Холод, дитячим психологом Центру ментального здоров’я при Шпиталі Шептицького.
Яка відмінність між агресією та агресивністю?Яка відмінність між агресією та агресивністю? Як виявляється агресія та агресивність?
Надмірна жорстокість у діях дитини? Які причини шкільного булінгу (цькування)?
Про ці та інші проблеми поговоримо у програмі з Іриною Холод – психологом Центру психічного здоров’я при Шпиталі Шептицького.
#ПсихологічнаПорадня на Воскресіння. Живе радіо і ЖИВЕ телебачення Zhyve.tv, 28 липня о 16:00.
Ведучий – диякон Богдан Романов
Дивіться також на YouTube: https://bit.ly/3bVUvvR
Опубліковано Воскресіння. Живе радіо Вівторок, 28 липня 2020 р.
Ірина відразу розмежовує поняття агресії і агресивності. Агресія – це бажання завдати комусь шкоди, яке виявляється у дії, вчинку. Агресивність – риса характеру.
«Підвищена агресивність у дитячому віці, коли дитина б’є всіх підряд, гіперактивна тощо, часто пов’язана з патологіями вагітності матері, важкими пологами, інфекційними хворобами, тобто тим, що може вплинути на розвиток головного мозку дитини. Тому спочатку потрібна консультація невролога з приводу можливих фізіологічних причин такого стану. Відразу зауважу: йдеться про нездорову, гіпертрофовану агресивність, тому що здорова агресивність чи, як кажуть, "спортивна злість" – потрібна риса, яка спонукає до самозахисту або якихось дій, здобутків…».
Якщо ж із неврологією все в нормі, то причинами нездорової агресивності в дитини може бути підвищена тривожність, неадекватна самооцінка (зазвичай занижена), почуття відкинутості. Останнє може спостерігатися у дітей матерів-одиначок, коли мама не прожила зраду чоловіка, який її покинув, і не приймає дитину до кінця.
На відміну від агресивності, яку дитина, та й доросла людина, не завжди контролює та усвідомлює, агресія як бажання заподіяти комусь шкоди чи болю – свідома дія. Агресія також буває різною. За об’єктом може бути прямою і непрямою. Пряма агресія – це реакція-відповідь на образу, як правило, негайна й неприхована, спрямована на кривдника. Така агресія, у певних межах, може вважатися здоровою: хлопчик дає відсіч тому, хто його вдарив, дівчинка образилася на подружку і прямо їй про це каже.
«Непряма агресія – це коли мама сварить дитину, а дитина копає песика, – пояснює психолог. – Класична схема: начальник накричав на підлеглого, той прийшов додому і накричав на дружину, жінка кричить на дитину, а дитина – на іграшкового ведмедика… Тобто працює принцип: я не можу відреагувати агресією на того, хто вищий за мене, тому роблю це щодо нижчого, який не зможе мені відповісти. І неважливо, винний він чи ні…».
Є ще прихована агресія – прихована чи пасивна ворожість, мікроагресія, яка може бути непомітною, але й дуже підступною. Негативне ставлення чи образа не виражаються напряму, натомість з’являється загальне негативне ставлення, план помсти тощо. У дитячому світі прикладом такої агресії може бути дружба «проти когось». На певних етапах булінг як переслідування жертви цілою групою має ознаки такої агресії і прихованої ворожості.
«І автоагресія, спрямована безпосередньо на себе, для мене, як дитячого психолога, найтривожніший із усіх виявів агресії, – акцентує Ірина. – Автоагресія часто спостерігається у дітей, які потрапили в дуже неприємну для них ситуацію, що потребує вияву агресії, але вони не вміють чи з різних причин не можуть її виявити і спрямовують на себе. Це такий психологічний захист: коли мені погано психічно, я починаю робити собі погано й фізично. Така дитина може різати собі руки-ноги, припалювати тіло, рвати волосся, можуть бути порушення харчової поведінки: від голодування до компульсивного переїдання. Крайній вияв автоагресії – суїцидні думки. Часто батьки не звертають уваги на зовнішні вияви цієї невиявленої агресії на зовнішній світ, яка спрямовується на себе…».
Агресія у поведінці дитини може мати певні функції, і батьки повинні розуміти та відчитувати потреби, про які вона заявляє саме так. Часто це – метод привернення до себе уваги. «Увага – цікава річ, яка не має знаків + чи – : головне, що ти її привертаєш, – каже психолог. – Дитина також не фіксує, якої якості це увага – головне, що ти її здобув. Коли дитина чемна, вчиться, сидить і тихенько грається, то чи приділяють їй батьки уваги стільки, скільки вона потребує насправді? Напевно, ні. Але коли поб’ється зі сусідським хлопцем, розіб’є м’ячем вікно чи вдарить тата–маму, от тоді цю увагу здобуває надміру. Тобто одна з цілей агресивної поведінки дитини – здобути увагу батьків чи однолітків, які їм симпатичні. Як приклад, коли хлопчик смикає за косичку дівчинку, яка подобається… ».
Агресія може бути захисною, про що вже сказано. Особливо це стосується дітей, які мають певні фізичні особливості, відрізняються від загалу фізично чи ментально. Причиною може стати будь-що, що виділяє із загалу. І тому, можливо, уже маючи негативний досвід, така дитина діє на випередження, виявляє цю агресію як спосіб себе захистити та відштовхнути нападників.
Окрема тема – надмірна жорстокість дітей і підлітків, яка буває патологічною та немотивованою. Її об’єктами стають тварини, слабші діти – всі ті, хто апріорі чи за уявленнями не зможе дати відсіч. Одна з причин – непряма агресія: можливо, таку дитину лупцюють вдома чи цькують у школі, і так вона компенсує свою агресивну відповідь, яку не може прямо виразити кривдникам.
І про колективну агресію, цілеспрямоване цькування, булінг, про що зараз говориться, хоча така поведінка дітей та підлітків з’явилася не сьогодні й не вчора.
«Так, у підлітків часто спрацьовує стадний інстинкт – "як всі, так і я", – говорить Ірина, яка також працює шкільним психологом. – Булінг – це певною мірою результат боротьби за лідерство: часто лідером у класі стає саме агресор, навколо якого об’єднуються, і тоді починаються справжні війни… Жертвою часто обирають того, хто не може чи не вміє дати відсіч. Як фахівець, можу сказати, що робота в таких випадках – багаторівнева: і з цією групою дітей, і з цим лідером, який може бути глибоко нещасною дитиною, і з дитиною-жертвою. Адже не кожного слабшого цькують. Таку дитину вибирають інстинктивно – зокрема як таку, що має занижену агресивність. Це – своєрідна нездорова не-агресивність, причиною якої може бути, зокрема, дуже занижена самооцінка. Таким дітям я кажу: те, що ти думаєш про себе, у тебе написано на чолі – й інші це читають. Тому, якщо там написано, що "я негідний поваги", то інші це прочитують і так і будуть ставитися. З такою дитиною хочеться працювати, щоб вона повірила й зрозуміла, що гідна кращого, гідна бути на цьому світі та відстоювати себе…».
Ірина Холод каже, що вчені досі сперечаються про те, чим є агресія і звідки вона береться? Одні вважають, що дитина народжується без такої потреби і навчається цьому під впливом різних чинників (виховання, соціуму, культури, медіа тощо). Інші – це вроджена риса й потреба, яку потрібно «окультурювати», вчитися контролювати. Врешті, такий парадокс від психолога:
«За великим рахунком, справжній інтерес людина має тільки до себе і дотичного до себе. Це – пояснення демонстративної поведінки різного штибу як способу одержати увагу. Чому ця потреба в різних людей виявляється настільки по-різному і з різною силою? Якщо уявити вияв уваги батьків до дитини за 10-бальною шкалою, то 1 надалі буде постійно добирати цю увагу, а 10 – це постійно "голодна" на цю увагу людина, бо світ майже ніколи не дає тієї "десятки", яку свого часу давали батьки…».
Розробка сайту