Це не був ані «собор», ані «собор УГКЦ»
Захід розпочався зі слова Предстоятеля УГКЦ Блаженнішого Святослава. Глава Церкви зазначив, що правда про псевдособор, яку цими днями пізнаємо, насамперед спростовує кожне слово з назви Львівського «собору». Позаяк бачимо, що це не був ані «собор», ані «собор УГКЦ». І очевидно, жодного «возз’єднання» не відбулося, бо таким методом Церкви не єднаються.
За його словами, сьогодні у музеї маємо можливість побачити мовчазних свідків, які засвідчують справжню історію тоталітаризму в Україні, який зневажав гідність кожного, хто попадався йому під руку. Ця подія, яку патріарх Йосиф влучно назвав «невдалою імпрезою», спричинила масу жертв.
«Звертаюся до загалу: завітайте сюди, щоб переглянути виставку. Серед експонатів маємо унікальну ікону, яка вперше за 75 років повернулася до Києва. Її збезчестили енкаведисти. Сьогодні ікона Богородиці з собору Юра перед нами», ‒ зазначив Отець і Глава УГКЦ.
Відтак Предстоятель УГКЦ подякував всім інституціям за організацію виставки.
Просимо Бога, щоб допоміг нам пам’ятаючи запобігати, щоб у майбутньому подібні трагедії ніколи не повторялися. Щоб кожна Церква могла бути Церквою, яка, за словами Блаженнішого Любомира, служить Богові і рідному народові», ‒ додав Блаженніший Святослав.
Насилля не мало останнього слова
Пан Іван Ковальчук, генеральний директор Національного музею історії України у Другій світовій війні, подякував Блаженнішому Святославу за довіру і закликав об’єднуватися і надалі у спільній праці для України, щоб разом її захищати, любити і шанувати на всіх маленьких майданчиках.
Голова Державної служби України з свободи совісті та етнополітики пані Олена Богдан зазначила, що сьогоднішня подія викликає почуття честі та радості, які є переплетені зі смутком. «Наше споминання цієї дати означає, що насилля не мало останнього слова, ‒ підкреслила п. Богдан і наголосила. ‒ Сьогоднішнє покоління відповідальне за те, щоб згадати, визнати і засвідчити, що правда має значення. Від цього залежить наше майбутнє».
Відтак з словом виступив декан історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка доктор Іван Патриляк.
«Сьогодні згадуємо дні, коли відбулося зло і велика кривда і насилля. Цими днями 75 років назад співробітники спецслужб пакували речі, можливо цю ікону й інші інструкції, і виїздили до Львова. Для чого знищували УГКЦ? Невже влада не почувалася впевнено? Невже одна Церква могла нести загрозу такій могутній імперії? ‒ запитав доктор Патриляк і відповів. ‒ Очевидно, що загроза була. Саме тому, що УГКЦ служить Богові і народові її боялися у Кремлі. А їм потрібна була структура, яка погодилася б служити режиму».
За словами історика, станом на 1946 рік УГКЦ продемонструвала, що століттями може розвиватися у неприхильному державному середовищі. Більше того, є опорою нещасного народу, трампліном для українців, щоб ми не забували про мету, ким маємо стати: господарями на своій землі.
На противагу державі, яка виконує функцію, Церква виконувала і виконує місію
Професор Олександр Лисенко зауважив, що ніколи не бачив такої системної роботи держави з недержавною інституцією, як під час псевдособору. «На противагу державі, яка виконує функцію, Церква виконує місію. Ця місія виражається у активній позиції Церкви у різних національних і громадських питаннях», ‒ наголосив пан Лисенко.
Відтак проректор УКУ та куратор виставки доктор Олег Турій висловив переконання, що фантоми минулого необхідно називати по імені, щоб творити майбутнє. На його переконаня у цьому полягає ключ успіху. «Бо, коли ми є вільні, тоді ми є творчими», ‒ підкреслив дослідник і провів екскурсію експозицією виставки.
За його словами, виставка розповідає про передумови, методи організації й перебіг цієї насильницької акції сталінського режиму та його каральних органів, що мав далекосяжні й трагічні наслідки, поламавши тисячі людських доль, а, проте, так і не досягнув заявленої мети – знищення непокірної Церкви в контексті повоєнної радянізації Західної України.
В основі експозиції – документи й фотоматеріали з фондів Галузевого державного архіву СБУ, Державного архіву Львівської області, Львівського музею історії релігії, Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г. Пшеничного, а також архіву Інституту історії Церкви. Вони знімають завісу фальші з дійства, що його тоталітарна безбожна влада намагалася представити як «торжество православ’я» та «повернення до віри батьків», і показують – у прямому й переносному сенсі – справжні обличчя організаторів, режисерів та виконавців псевдособору.
Виставка присвячена пам’яті всіх тих владик, священників та мирян УГКЦ, які 75 років тому залишилися вірними
«Банери демонструють «невдалу імпрезу» цього зібрання у Львові, розписаного наперед. Банери передають штучність організації собору. Документи укладено хронологічно і тематично. Також на банерах представленні різні долі учасників «собору», а також процес відродження Церкви», ‒ розповідає доктор Турій.
Серед експонатів представлено частину кримінальних справ: «Справу «Рифи», що була заведена на керівництво УГКЦ, фото Климентія Шептицького. Є альбоми з обласного архіву з фотографіями псевдособору, а також цінні артефакти ІІЦ УКУ. Серед яких слід звернути увагу на ікону Богородиці, яку вишила жінка в тюрмі, щоб священники служили перед нею богослужіння. Цікаво, що жінка вишивала риб’ячими кістками, а нитки брала з радянського прапору.
Унікальним експонатом є ікона Богородиці, яку енкаведисти доставили до Львова на знак торжества «перемоги» над УГКЦ. Ікона з Києво-Печерської лаври. На сьогоднішній день зберігається у соборі Святого Юра у Львові.
«Прагнемо цією виставкою показати, що насилля і неправда не може провадити до добрих плодів. Насилля має бути викоріненим», ‒ наголосив Олег Турій.
Виставка «Нічого таємного, що б не стало явним» в Національному музеї історії України у Другій світовій війні експонуватиметься до кінця березня.
Департамент інформації УГКЦ