Пояснюючи, чи пов’язані діла милосердя з молитвою і постом, священник розповів, що потреба чинити милосердя є немовби їхнім наслідком – людина, яка молиться і постить, відчуває також потребу давати милостиню потребуючим.
«Милосердя є вершиною попередніх сходинок посту: пісних практик і молитви. Якщо людина не буде молитися і постити, то питання, яким буде її милосердя, є відкритим для мене. Можливо, вона й чинитиме його, але лише силою звички або з огляду на становище», – пояснив о. Василь Іванюк.
Незважаючи на те, що у Великий піст Церква частіше пригадує про потребу чинити діла милосердя, така необхідність, на думку о. Василя, не втрачає своєї актуальності і поза постом. Навіть більше, потрібно чинити як діла милосердя щодо тіла, так і щодо душі.
«У час посту в нас є більше часу для призадуми над вічністю. Ми молимося додаткові молитви, більше говоримо про Страсті Христові. Ми говоримо і наголошуємо щодня, якою ціною нам дано відкуплення. У цей час ми маємо більше можливостей почати молитися і досконаліше постити. З цього само собою випливає і питання милосердя. Якщо ми звикнемо не тільки під час Великого посту допомагати людям, така практика стане сенсом нашого життя. Великий піст дарує нам внутрішнє піднесення і можливість почути людину, яка поруч», – пояснив директор «Карітас-Краматорськ».
За словами священника, усе те, що Господь наш Ісус Христос навчав, а Церква подає до увірування, скеровує людину до святості. «Спочатку починаємо робити те, що маємо: молитися, виконувати певні обов’язки. Якщо людина не звикне стабільно молитися і робити те, що повинна, то зрозуміло, що говорити про досконаліший піст для неї немає сенсу. Це буде дієта», – наголосив о. Василь.
Коли ж людина, на його переконання, навчиться робити те, що має, а опісля почне робити те, що може, тоді вона зможе постити і дотримуватися якихось більших настанов щодо умертвлення власного «я» і свого тіла. «З цього випливе сама потреба людини чинити справи милосердя», – вважає директор БФ «Карітас-Краматорськ».
Департамент інформації УГКЦ