Про етимологію і зміст свята Трійці і Зіслання Святого Духа
У тропарі цього свята співається про те, що якщо у часи Вавилонського сповпотворіння мови – чи «язИки», були змішані, і люди перестали розуміти одне одного, то під час Зіслання Святого Духа всі мови з’єдналися, стали однією.
«Коріння і початки цього свята слід шукати навіть в Книзі Буття, - вважає богослов. – Господь сотворив першу людину гармонійною: до гріхопадіння людина була у постійному зв’язку зі своїм Творцем, а, отже, і зі святим Духом. Через гріх було розділене людське і Божественне, небесне і земне. Ця розділеність підкреслюється й історією про Вавилонське стовпотворіння: людина у своїй гордині немовби хотіла досягти неба і стати на місці Бога… До речі, слово «диявол» дослівно перекладається як «той, хто розділяє», у цьому його сутність – у хаосі і розділенні».
Для подолання цієї розділеності мав народитися Ісус Христос – воплочений у людському тілі Син Божий, поєднує у собі божественне і людське, знову відновлює гармонію стосунку між Богом і людиною.
Народження Церкви
«Щоб проявити це ще більш повно, Ісус Христос, після свого Вознесіння, зсилає Святого Духа. І коли після цього апостол Петро виходить і промовляє до народів, вони всі розуміють його мову, – пояснює отець. – Трійцею це свято називають тому, що у ньому найповніше проявилося Таїнство Пресвятої Трійці – Отця, Сина і Святого Духа. Третя Божа особа – святий Дух, найбільше появився саме у цей день, П’ятдесятниці, коли зійшов на апостолів. Цей день – повне явлення Пресвятої Трійці: закінчилася епоха розуміння, що є лише Бог-Отець, відбувся прихід у світ Бога-Сина, і почалася епоха Святого Духа, епоха проповіді і місійності, народження Церкви…»
П’ятдесятницю, в певному сенсі, справді можна називати днем народження Церкви. Але, підкреслює богослов, як прообраз Церква зародилася у тому, що Бог сотворив перших людей: спільнота Адама і Єви, до гріхопадіння і відступу від Бога, – прообраз Церкви. Ноїв ковчег і ті, хто врятувалися на ньому, – також прообраз Церкви. Ізраїльський народ, який визнавав одного Бога, - Старий Ізраїль, стара Церква. 12 апостолів – це також невелика спільнота Церкви.
«Але після Зіслання Святого Духа, коли апостол Павло проповідує перед п’ятьма тисячами людей, і вони розуміють його мову – це вже великі числа. Пізніше апостоли, через послання Святого Духа, йдуть у різні краї і проповідують Євангеліє. Я би сказав, що це – «випускний» для апостолів: три роки вони були в школі Ісуса, він недалеко їх відпускав від себе, а після Зіслання Святого Духа вони немовби випускаються зі цієї школи і йдуть у світ самостійно, як місіонери, залучаючи десятки і сотні тисяч людей до християнської Церкви», – розповідає богослов.
Цікаво, що у перші часи християни ще так не називалися – вони називалися Божими святими. Але це вже були церковні спільноти, у яких творилася Євхаристія. А з 60-х років, коли в Антиохії їх назвали першими християнами, таку назву дістали і ці спільноти.
Отець Юрій Саквук звертає увагу й на таке: саме слово «церква» звучить у Євангелії лише двічі. Вперше, коли Ісус говорить зі своїми апостолами і вживає слово ‘eclesia’. А вдруге, у Євангелії від Матея, коли Ісус питає своїх учнів, ким вони його вважають, і коли апостол Петро каже – Сином Божим, Спасителем світу, Ісус відповідає: «Ти – Петро, скеля, на тобі збудую Церкву свою, і ворота пекельні її не переможуть».
«Саме слово ‘eclesia’ (церква) з грецької означає ‘та, що з’єднує’, – пояснює богослов. – Диявол – це той, хто роз’єднує, а Церква з’єднує. А якою силою вона з’єднує? Силою Євхаристії, бо ми причащаємося одного Христа і силою Святого Духа, який нас всіх єднає.
Департамент інформації УГКЦ
Розробка сайту