«Ми сьогодні просили в Господа Бога, аби цей храм став пристанищем знедолених і лічницею усіх недужих. Сьогодні тут Господь Бог, як той самарянин, про якого чуємо в Євангелії, прийшов до нас: зболених, поранених, прийшов, щоб нас з вами обдарувати ласкою свого милосердя», – сказав Предстоятель під час проповіді до вірних.
І так завжди складалося в історії нашого народу, продовжив проповідник, і так склалося два роки тому на початку Революції гідності… Куди побігла наша молодь, рятуючись від розбійників? До Божого храму, до монастиря, бо там є осердя Божої любові і Його милосердя.
«Ми просили в Господа Бога, аби цей престол, який ми освятили, був джерелом цього лікування», – зауважив Блаженніший Святослав.
Роздумуючи над Євангелієм від Луки, проповідник відзначив, що одне з глибоких питань, яке з початку людства турбувало людину і турбує сьогодні, – а як Бог ставиться до мене? «Як наш Бог ставиться до мене і до вас, особливо тоді, коли ми ображаємо Його, забуваємо Його, грішимо, і то тяжко. І на це питання в дуже глибокий спосіб сьогоднішнє Євангеліє нам дає відповідь», – вважає Глава УГКЦ.
Див. також: Фоторепортаж про освячення храму УГКЦ в Житомирі
«Відповідаючи законовчителеві, – продовжив він, – що означає любити, Ісус Христос розповідає відому притчу про милосердного самарянина. Але коли ми вчитаємося, заглибимося в ті образи, які змальовує Лука, побачимо щось надзвичайно цікаве, що відповість нам на це наше питання, котре ми собі сьогодні поставили. Цей чоловік, який пустився з Єрусалима до Єрихона, є, я б сказав, образом звичайної світської, далекої від Бога людини. Особливо сьогодні, коли українці часто вважають, що бути європейцем – означає бути далеко від Бога, жити своїм самодостатнім життям. І ось той чоловік вирушає геть з Єрусалима. Ми знаємо, що Єрусалим у Священному Писанні якраз є те місце, час і простір, де людина живе з Богом. Він віддаляється від цього місця. Як описує Лука, він починає одразу опускатися. Каже: він почав знижуватися з висоти Єрусалима до Єрихона. Зі Священного Писання ми знаємо, що Єрихон, як місто, часто є образом такої крайньої опозиції до Бога. Що стається з тим чоловіком? Він потрапляє в руки розбійників… Святий отець Григорій Ніський запитує себе, звідки взялися розбійники посеред пустелі? Потім сам каже: коли людина віддаляється від Бога, тими розбійниками є її власні гріхи. Власні гріхи-розбійники викидають чоловіка на узбіччя життя, ледве живого».
Див. також: Жива парафія в Житомирі: «Наш "отче" дуже старається, тому я і прийшла до Церкви»
«Що стається з такою людиною?» – запитує Предстоятель. «Люди починають її засуджувати і відвертатися від неї. Бачимо, коли хтось поруч: сусід або сусідка щось погане зробили, ми одразу ж судимо, відвертаємося, намагаємося ізолювати себе від такої людини. Людина засуджує іншу людину, особливо ту, яка помилилася, на вірну смерть. Але це людина так поступає з людиною, а як Бог ставиться? Той самарянин є ніхто інший як образ милосердного Бога. Те ставлення, про яке ми сьогодні запитуємо, є ніщо інше як Боже милосердя», – відзначив Архиєрей.
Проповідник звернув увагу на таке: коли Лука пише про милосердя самарянина, вживає одне дуже цікаве грецьке слово. «Змилосердився» означає, що всі внутрішні органи зарухалися. «Це не просто зворушення, яке є лише почуттями… Бо ми часто зворушуємося, але за межі своєї хати не виходимо і до ближнього не наближаємося… А це внутрішнє зворушення починає наближати його до того чоловіка. Навіть більше, те милосердя є рятівним…» – вважає Блаженніший Святослав.
Проповідник наголосив, що справжня любов є діяльна і проявляється як милосердя. І тоді така любов рухає, направду зворушує нашу істоту і веде нас до Бога, і обов’язково веде нас до Нього через нашого ближнього. Рухає нас до того, хто є поруч. «Не можна любити Бога, якого ми не бачимо, коли ми не любимо, не рухаємося, не зворушуємо своє серце, свою душу, усі наші знання, коли бачимо людську біду. Але найбільшою бідою і трагедією є внутрішнє зло, яке ми називаємо гріхом. Воно вбиває і душу, і тіло», – просить застановитися кожного з нас Глава Церкви.
Звертаючись до сестер василіанок, Блаженніший Святослав висловив прохання: «Нехай цей храм завжди буде відкритий перед потребуючими… Будьте першими учительками того служіння, яке сьогодні часто називаємо технічним словом «соціальне служіння». Ми повинні показати людям XXI століття Боже Милосердя», – завершуючи проповідь, наголосив Отець і Глава УГКЦ.
По завершенні Божественної Літургії було зачитано декрет, згідно з яким ієрея Остапа Дудака було призначено служителем в цьому храмі. Опісля також зачитали грамоти, якими було нагороджено осіб, які в особливий спосіб долучилися до будівництва нового храму УГКЦ в Житомирі.
Департамент інформації УГКЦ
Розробка сайту