Водночас Глава Церкви звернувся до глядачів та людей доброї волі щодо підтримки спільноти «Наша хата», оскільки вона переживає фінансові труднощі й потребує допомоги жертводавців.
Спільнота «Наша хата» функціонує в Дрогобичі і здійснює свою діяльність за посередництва БФ «Карітас». У цьому будинку разом проживають люди, у минулому безпритульні.
Як розповідається в сюжеті «Живого ТБ», один із мешканців спільноти, пан Ярослав, колись був кухарем. Але доля зіграла з ним злий жарт і він опинився на вулиці без житла і роботи. Тоді перспектива в пана Ярослава була невесела.
– Один із виходів був – «сісти на стакан», а далі все – яма, – розповідає Ярослав. – Але потрапив сюди і слава Богу.
«Наша хата» дала йому не лише дах над головою, пан Ярослав також отримав нагоду повернутися до колишньої професії – він куховарить для своїх співмешканців.
Спільнота з’явилася на території колишньої військової частини неподалік від Дрогобича. Завдяки старанням БФ «Карітас» за задумом «Наша хата» мала стати рідною домівкою для тих, у кого її немає.
– Кожен із нас хоче мати місце, до якого бажав би повертатися, – каже о. Ігор Козанкевич, директор БФ «Карітас» Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ.
За десять років існування спільноти тут знайшли прихисток сотні колишніх безхатьків, тут відігрілися їхні зранені серця і кардинально змінилася доля. Скажімо, у мешканця спільноти Віктора за плечима непроста біографія. Дитинство він провів у дитбудинку, а юність – у в’язниці. І після тридцяти років ув’язнення Віктор опинився над прірвою: ані власного житла, ані родини, ані гідної роботи.
– Моя пляма – те, що я раніше судимий. А в нашому суспільстві, якщо ти раніше судимий, – це наче вирок. Ідеш по рівній дорозі, можеш спіткнутися і тебе вже посадять, бо ти вже був раніше судимий, – вважає Віктор.
У «Нашій хаті» Віктор почав нове життя, освоїв нову професію, знайшов друзів і позбувся залежності від алкоголю, а ще знайшов собі хобі – в’язання. Зараз він в’яже шкарпетки для свого товариша Тараса.
– Дякую Богу, що вони не відвернулися від мене. У свої 52 роки я знову починаю рости. І почуваюся людиною, – каже він.
«Жодного дня без праці». Під таким гаслом живуть члени спільноти. Кожен мешканець має власні обов’язки і обсяг роботи. Колишні бездомні вправно реставрують старі меблі, відновлюють і продають вживані речі, плетуть паркан з ліщини… А всі зароблені кошти складають у спільну скарбницю, з якої кожен член спільноти отримує кишенькові гроші. Також мешканці спільноти ведуть повноцінне господарство: город, кури, поросята, коні, корови… Тим самим намагаються забезпечити себе продуктами харчування.
– Я вже давно вірую в Бога, читаю Слово Боже, молюся і нарешті заспокоївся, – каже мешканець спільноти Євген.
Отець Ігор зауважує, що люди на смітнику – також люди з власною гідністю. І ми, як християни, повинні простягнути їм руку допомоги.
У «Нашій хаті» є і заборони: не красти, не битися. Наркотики та алкоголь – узагалі табу. Якщо хто переступає через ці заборони, одразу з речами на вихід.
«Людина є найвищим Божим творінням, – наголошує Глава УГКЦ. – Христос каже: те, що ви зробили одному з моїх менших, ви мені зробили. Людське життя – це абсолютна цінність. Одного разу мене запитали, що є найбільшим багатством вашої Церкви. От ви, як Церква, є багаті чи бідні? Я відповів, що найбільшим багатством нашої Церкви є наші люди».
На переконання Блаженнішого Святослава, якщо ми справді зрозуміємо, що людське життя – це неоціненний скарб, якщо справді зрозуміємо цінність людського життя, лише тоді ми навчимося бути по-справжньому багатими.
Департамент інформації УГКЦ
Розробка сайту