Часто люди ототожнюють такі поняття, як щастя і задоволення, проте інколи вони – повна протилежність: є і бувають задоволення, які, в результаті, приносять лише порожнечу й спустошеність. І тоді кажуть – щастя оманливе і нетривке. Проте чи було щастям те, що виявилося марнотою марнот?
Мирон Шкробут пропонує поміркувати над цим, спираючись на Нагірну проповідь Христа (Євангеліє від Матея, 5), де є розповідь про те, хто є блаженний (з грецького makarios – щасливий, благословенний).
«Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне…»
«Блаженні вбогі духом» – це ті, хто не вкладає всі свої помисли й бажання у земні багатства й задоволення, не залежить від них. «Для того щоб бути щасливою, такій людині не потрібно мати щось – авто, статки, статус, владу тощо, – пояснює християнський психолог. – Людина, яка покладається лише на земні блага як основу щастя, дістає і неспокій – чи тому, що чогось занадто мало, чи від страху втратити це. Якщо ж людина не вкладає всі мрії і сподівання у земне, не прив’язується серцем, розуміє, що все це – минуще і далеко не завжди потрібне, вона є чи стає вільною…»
Психолог каже: часто надмірне прагнення до матеріального є проявом чогось іншого – заниженої самооцінки, компенсації браку уваги до власних дітей чи батьків, бажанням заглушити внутрішній неспокій і порожнечу, а отже – (само)обманом. І вихід тут тільки один – бути чесним із собою, заглибитися і зрозуміти себе і свої справжні бажання й мотиви, відповісти собі на запитання: для чого мені це? чому я це роблю?
«Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю…»
Пан Шкробут пояснює: в оригіналі поняття «лагідні (чи тихі)» звучить, як «ті, хто правильно гніваються», тобто вміють правильно проявляти почуття й емоції, зупиняти свою агресію. Ідеться не про покірність, яка принижує гідність, – людина не покликана бути в цьому житті смиренною жертвою. Проте повинна бути лагідною серцем до ближнього, вміти любити і прощати.
«Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені…»
«Смуток також присутній у нашому житті, і це природна, нормальна емоція. Життя – це не тільки радість, а й час смутку. Бути християнином, зокрема, означає бути щирим, не надівати маску, коли сумно, приймати цей сум і переживати його – теж із вдячністю…» – каже психолог.
«Блаженні голодні й спраглі правди, бо вони наситяться…»
Що це за правда? Адже, як кажуть, «правд багато», «вона у кожного своя» тощо. Проте – ні, тут мається на увазі одна правда, істина, не видумана й не накинута кимсь чи чимось, та, що дає відчуття повноти життя. Інше питання – як розпізнати цю правду у вирі напів чи постправд і обманів?
«Люди намагаються осягнути щастя тут і негайно – образно кажучи, клацнувши пальцем. Для цього сучасний світ пропонує багато засобів – і матеріальних, і віртуальних, і це затягує. Йдеться і про численні залежності, і про токсичне інформаційне поле, яке впливає на рішення і вибір людини. Проте все це – манна і марево, які розсіюються, а людина грузне у болоті своїх пристрастей і омани, вибратися з якого стає дедалі важче», – твердить Мирон Шкробут.
«Блаженні милосердні, бо помилувані будуть…»
Милосердя – це, окрім іншого, вміння прощати, що надзвичайно важливо у стосунках між людьми. Психолог згадав японське мистецтво кінцугі – реставрацію розбитого керамічного посуду за допомогою золотих швів чи латок: у світоглядному сенсі це означає прийняття чогось у всій повноті, з усіма недоліками і недосконалістю. «Ці «золоті шви», образно кажучи, – це й прощення, яке з’єднує розбите докупи. Коли ми прощаємо самі – прощається і нам, і людьми, й Богом, тому що ніхто не є досконалим і має багато такого, що потребує прощення…»
«Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога…»
Мирон Шкробут пояснює цю тезу, відштовхуючись від поняття маски: «Так, це один із атрибутів сучасного світу… Проте надходить час, коли численні маски, які носить людина у різних обставинах, стають занадто важкими. Тому варто знімати їх хоча б із близькими людьми, дивитися одне одному в очі… Бути чистим серцем – означає відчувати своє серце, тобто себе, усвідомлювати свої бажання, думки й прагнення. Мудреці кажуть: подивись у глибину свого серця – чим воно наповнене: чисте воно чи там повно мотлоху, який не дає дихати й жити? Тільки чистим серцем ми можемо давати й прийняти справжню любов, і це – велике і справжнє щастя. Якщо ми віддаємо любов зі щирим серцем – можемо побачити Бога в іншій людині…»
«Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться…»
У цьому контексті це означає внутрішній мир і спокій, коли людина перестає воювати із собою, приймає себе такою, якою вона є і якою створена Богом. І тоді перестає воювати з ближніми, приймає і їх. Психолог каже: є багато родин і подружжів, які перебувають у стані перманентної війни, – війни, у якій переможців не буває. Тому на своїх заняттях пропонує таку просту вправу: взяти одне одного за руки, подивитися в очі і спробувати щиро сказати: «Я тобі не ворог». Це акт прийняття, прощення, а отже, миру й спокою, без якого немає щастя.
Повністю стрім програми можна подивитися тут:
Розробка сайту