Про підлітковий і дитячий суїцид говорить Ірина Холод, шкільний психолог і працівниця Центру психічного здоров’я при Шпиталі Шептицького.
Окремої статистики суїцидів серед дітей і підлітків в Україні немає, хоча це явище існує і прогресує. За даними ВООЗ, щороку у світі стається більше півтори тисячі випадків, на кожну звершений суїцид припадає близько 25 спроб.
Хто ці діти і підлітки? Які причини можуть спровокувати такі думки і наміри у зовсім юної людини? І як дорослим – батькам, вчителям, шкільним психологам, розпізнати небезпечні ознаки і сигнали?
«Я нікому не потрібен»
Психолог каже: люди, які мають суїцидальні думки, незалежно від віку, словесно чи своєю поведінкою, завжди подають сигнали про потребу допомоги.
«Подібні думки і наміри – це насправді крик про допомогу: дуже рідко дитина чи підліток справді хоче піти з життя, – каже Ірина Холод. – Переважна більшість не усвідомлює, що суїцид – це реальна смерть, що це назавжди: більшість сприймає це як спосіб привернути до себе увагу… Брак уваги – зокрема, з боку батьків – одна із розповсюджених причин підліткового суїциду…»
Друга причина – стосунки з однолітками (неприйняття групи чи окремих осіб, булінг тощо).
«Визнання і приналежність до певної групи для підлітка – дуже важливі, і якщо людина почувається аутсайдером, можуть з’явитися небезпечні думки. Сигнал для батьків – підліток не має друзів, сидить вдома, нікуди не ходить, – звертає увагу Ірина. – Ще один момент, який може штовхнути на такий крок – нещасливе кохання, яке у підлітковому віці переживається дуже болісно, й спроба самогубства – це й спосіб привернути увагу «партнера», викликати сильне почуття, нехай і жалю чи провини…»
Третя розповсюджена причина – так званий синдром Вертера, наслідування дій певного героя чи авторитета, що інколи призводить до хвилі самогубств. У наш час соціальних мереж цей синдром модифікувався у так звану гру зі смертю (можна згадати того ж «синього кита»), у якій спокусою є установка «зможеш чи «слабо»?», а також ознака чи прагнення приналежності до певної групи.
Небезпечні «дзвіночки»
Психолог радить звертати увагу на наступні особливості поведінки, які можуть сигналізувати про небезпечні думки і наміри підлітка:
Ірина радить уважніше дослухатися до того, що дитина чи підліток каже – певні речі можуть бути озвучені опосередковано, як от «а для чого жити», «я нікому не потрібен», «ніхто мене не любить». Рідко коли думка про самогубство озвучується безпосередньо.
Йдеться про дивну, незвичну поведінку – раптове повертання позичених речей і роздавання своїх, перепрошування і вибачання, наведення порядку в кімнаті тощо. Тобто поведінка виходить за рамки звичної, і все це нагадує ритуал прощання.
Ознакою цього є, зокрема, самопорізи на руках, а, отже, одяг з довгим рукавом навіть у літню спеку.
Як діяти батькам?
«Найголовніше – не кричати, не сварити, не карати. У таких ситуаціях батькам важливо зберігати спокій, тому що паніка передається дитині, і ситуація тільки погіршиться, – каже психолог. – Головне на цьому етапі – поговорити, прояснити ситуацію. Це може бути розмова і самих батьків з підлітком, і за участі психолога чи священика… Важливо, щоб людина відчула підтримку: вона не сама, її переживання і стан небайдужі, її люблять, вона потрібна. З іншого боку, не можна впадати у гіперконтроль та гіперопіку – це не додасть довіри і відкритості, це – страх, а не увага і любов…»
У випадку зовнішнього тиску – складних стосунків з однолітками, булінгу тощо, найважливіше для людини – відчуття захищеності, знання, що є до кого звернутися по допомогу. Найкраще, якщо це батьки, яким можна довіритися і які не знецінять ці переживання і ситуацію. Або – психолог, якому розповісти все не так страшно…
«Загалом порада батькам проста і, водночас, складна: просто любити своїх дітей. Не оцінювати, не виставляти умови і планки, а любити і приймати безумовно, такими, якими вони є, – каже Ірина Холод. – Пам’ятаймо: чим гірша (викличніша, дивніша) поведінка дитини чи підлітка, тим більша потреба уваги і любові…».
Розробка сайту