Про це роздумує ієромонах-студит о. Аліпій Федун, базуючись на шостому слові «Ліствиці» – праці Івана Ліствичника (579-649 рр.), християнського філософа і богослова, святого Католицької та Православної Церков.
Про смертність і безсмертя
Memento mori – пам’ятай, що ти смертний. Цей вираз походить із дохристиянських часів Стародавнього Риму: коли полководець повертався з перемогою і тріумфом, за ним йшов слуга, який повторював ці слова.
Що таке смерть для християнина і що про це говорить Біблія – Старий і Новий Завіт?
«У Книзі Мудрості (1-2) сказано: Бог не створював смерті – він створив людину безсмертною, за своїм образом і подобою, «а через заздрість диявола смерть увійшла у світ, і скуштують її ті, що йому належать».
Людина переступила першу заповідь Бога, піддавши сумніву Його слова і спокусившись на нашіптування змія. Після гріхопадіння прийшли і наслідки, один із яких – смертність людини і вигнання її з Раю. Про це читаємо у Книзі Буття (3): «В поті лиця свого їстимеш хліб свій, доки не повернешся у землю, з якої тебе взято; бо ти порох земний і повернешся у порох».
Але людина – не тільки минущий порох земний, а й безсмертний дух, який повертається до Отця. І історія людини – це й історія про те, що Бог не полишив своє творіння у безнадії вічної смерті й кінця. Це – історія спасіння: Бог посилає свого Сина, Ісуса Христа, який рятує людину від вічної смерті.
«Примітно, що знаряддям цього спасіння є сама смерть – «смертю смерть подолав», як співається у Воскресному тропарі: Воскресіння настає, коли Божий Син помирає і долає смерть своєю животворною силою… Ми, християни, маємо велику надію, яка випромінює з нашої віри і просвітлює наш погляд на смерть».
«Пам’ятай про свою кончину – і повіки не згрішиш» (Книга Сераха 7, 36)
«Ми, християни, парадоксально вдивляємося у смерть: немає інших дверей до вічного життя, як лише сумні двері смерті… Ми всі прагнемо цієї вічності, вкладеної у наше серце Богом, але через нашу людську природу, наше зранення боїмося проходити через ці двері… Для християнина фізична смерть – це перехід до життя у вічності. Смерть у вічності – це гріх, з яким людина відвертається від Бога і вічного життя, це повторення первородного гріха».
Тому думка про смерть – це і думка про те, якими ми підійдемо до тих дверей. Гріх перекреслює вічне життя людини – саме він є найбільшим і найпідступнішим злом: ніби незначний і невидимий, він втілюється у наших вчинках і думках, руйнує нас.
«Іван Ліствичник каже: думка про смерть веде нас до думки про підсумок нашого життя і майбутній Суд, і тому може спонукати до його переосмислення, до поглиблення чи й пробудження віри… Хто пам’ятає про смерть, кожен день проживає як останній, і проживає його якісно».
Про страх і трепет
Страх смерті – властивість людської природи, людина не створена, щоб вмирати. Трепет від згадки про смерть – ознака нерозкаяних гріхів, непокаяння. Христос, як людина, теж боїться смерті – це проявлено у Його молитві у Гетсиманському саду. Але Він не тремтить, віддається на волю Отця, переступає через цей страх і йде далі, до вічності…
«Як хліб потрібніший за будь-яку іншу їжу, так і думка про смерть потрібніша за будь-які інші подвиги», – каже Іван Ліствичник. Чому так? Ця думка – це відчуття і переживання нашої минущості, спонука до щоденної праці, переміни себе і тих же подвигів. Це – про безпристрасність до себе й інших, про свободу від пристрастей і бажань, які не мають влади над людиною».
Придбати книгу «Ліствиця» можна у видавництві «Свічадо».
Департамент інформації УГКЦ
Розробка сайту