На початку реколекційної науки о. Роман запросив слухачів, не знеохочуючись, продовжити пошуки відповідей на запитання, які стоять сьогодні перед нами: «Дуже часто, коли перед людиною, групою чи суспільством виникає певна проблема чи виклик, неминуче настає етап депресії або ж знеохоти, зневіри. Ми розуміємо, що наших людських сил недостатньо, нам хочеться опустити руки, здатися, визнати, що далі ми рухатися не можемо… Тому сьогодні хочу запропонувати дві книги, в яких ми знайдемо тих персонажів, які неодноразово переходили через власну зневіру, знеохочення, але все ж таки знайшли спосіб, щоб із цього вийти».
Коментуючи Книгу Проповідника, реколектант зауважив, що її автор пропонує нам дуже тверезий погляд на життя. З одного боку, у світі немає нічого стабільнішого за його рутинність – людина приходить і відходить, сонце сходить і заходить, поспішаючи до свого місця. Це банальні речі, які відбуваються щодня. І така рутина нас втомлює. Навіть у теперішньому нашому стані чекання рутина починає нас присипляти, робити нас обважнілими. Однак, з іншого боку, якби сонце щодня не вставало і не заходило, дощ не йшов, то життя завмерло б. У цьому, на переконання о. Романа, є особливість Божого дару, в цю повторюваність створеного світу Творець вклав певну логіку.
Продовжуючи, священник звернув увагу слухачів на те, як автор книги говорить про ріки: «"Усі ріки течуть у море, та море не наповнюється"… Мабуть, він (Колегет. – ред.) має перед очима ріку Йордан, яка впадає в Мертве море. Парадокс цієї ріки в тому, що хоч би скільки прісної, якісної, доброї води вона несла, Мертве море завжди залишатиметься солоним». Так буває і в людському житті, – зауважив о. Роман, – хоч би скільки малих зусиль ми докладали, щоб розв'язати велику проблему, нам це не вдається, бо є речі, які від нас не залежать.
Приходячи до розуміння, що все марнота марнот, що немає нічого нового під сонцем, що людина часом не в силі вирішити проблем, які її турбують, автор Книги Проповідника приходить до висновку: «Усе Бог створив гарним у свій час і вічність Він вклав їм у серце. Одначе так, що чоловік не може збагнути діл, що їх творить Бог, від початку до кінця» (Проп. 3, 11). Коментуючи цей уривок, о. Роман пояснив, що Боже творіння стає гарним: «Часто, дивлячись на світ, бачимо його байдужим, нецікавим, ворожим до нас, але його справжньою характеристикою є те, що він гарний. Таким він був задуманий Богом. І ми, які живемо в цьому світі, є гарними і добрими. Але та невеличка помилка, поломка, яка сталася через гріх, змінила наше бачення світу». Незважаючи на гріховність людини, – продовжив реколектант, – вічність, яку вклав Творець у серце людини, змушує її бути неспокійною, кличе її вийти за власний горизонт, доторкнутися до чогось більшого.
Досвід автора Книги Проповідника, на думку о. Романа, вчить нас бачити важливість у звичайних побутових речах, про які ми часто забуваємо: «Їсти, пити, бути з рідними є важливим. Рутина становить наш спосіб життя. І побачити присутність Творця саме в тій рутині є найважче… Однак у простих речах ми найчастіше можемо зустріти Господа».
Опісля священник перейшов до роздумів над уривками з Євангелія від Луки. У першому – про зцілення десятьох прокажених – о. Роман підкреслив їхній послух Ісусові і відвагу пуститися в дорогу, навіть вагаючись. Проказа була хворобою, яка ізолювала людей від суспільства. Прокажений був змушений покинути сім’ю та віддалитися від села чи міста і прилучитися до іншої спільноти – спільноти прокажених. Хворі на проказу люди лише час від часу наближалися до населених пунктів, щоби попросити милостині. Продовжуючи свій шлях до Єрусалиму, Ісус побачив десятьох прокажених, які просили в Нього зцілення. Єдиною реакцією Ісуса, як зауважив у науці о. Роман, була вказівка піти і показатися священникам, адже саме священники мали визначити, що людина насправді стала чистою від прокази. «Власне, коли вони йшли, очистилися, – зауважив реколектант. – Ісус не доторкався до них. Лише відправив їх. Саме їхня дорога сумніву стала дорогою очищення. Вони могли й не піти, якби шукали людської логіки. Але вони пішли і стали чистими».
Один із тих десяти, який повернувся, щоб подякувати Ісусові, був самарянином. Отець Роман пригадав, що юдеї не спілкувалися із самарянами, бо вважали їх поганами, однак горе їх об’єднує в одну спільноту. Далі священник закликав задуматися над питанням виходу із хвороби. До чого страждання, які ми нині переживаємо, можуть нас привести? Дев’ять із десяти прокажених не повернулися подякувати, кожен пішов своєю дорогою, зцілення роз’єднало їх: «Горе об’єднало їх, проте зцілення їх роз’єднало. Тут виникає питання вдячності та невдячності. До чого може нас привести досвід страждання? Будь-які страждання, хвороби, епідемії завершуються, але якими ми із них вийдемо? Чи ми повернемося на початок, щоби подякувати Богові за те, що Він нас підтримував? – зауважив реколектант і додав: – Справжня віра не будує мурів, вона їх руйнує».
У коментарі останнього із біблійних уривків четвертої реколекційної науки о. Роман наголосив на тому, що для Закхея існувало минуле, яке йому не подобалося і яке він вже прожив, та майбутнє, яке він ще би хотів прожити. Але Христос вказує йому на сьогодні. Далі священник додав, що ті, які залізли на сикомор, віддалилися, є найдальше, найбільше потребують допомоги, їм найважче злізти, і Христос спеціально змінює свій шлях, робить зайвий шмат дороги, щоби їм допомогти.
На завершення о. д-р Роман Островський закликав звернути наш погляд на нинішні потреби людей навколо нас: «У сучасних складних умовах ми всі маємо небезпеку закритися, відчути себе самотніми. Ми всі потребуємо підтримки. Проте також у наших силах є підтримати один одного, сказати чи написати добре слово і бути присутніми в житті один одного».
Нагадуємо, що в Патріаршому соборі Воскресіння Христового Української Греко-Католицької Церкви щодня від понеділка до п’ятниці о 12.00 служать Молебень за недужих. Важливою складовою молитви є реколекційні науки о. д-ра Романа Островського, який на основі біблійних персонажів допомагає учасникам молитви побачити, відчитати Божу милосердну присутність у подіях, пов’язаних із коронавірусом.
«Живе телебачення» здійснює прямі трансляції молебнів задля уможливлення участі в молитві всіх охочих. Прямий ефір можна переглянути на каналі «Живого ТБ» в мережі YouTube або сторінці «Живого ТБ» у Facebook.
Департамент інформації УГКЦ
Розробка сайту