Як розпізнати цю хворобу, що про неї потрібно знати і як підтримати близьку людину, яка потрапила у біду, – у програмі «Психологічна порадня» на «Воскресіння. Живе радіо» говорили психологи реабілітаційного центру УГКЦ «Назарет» Марина Потурай і Віктор Романчук.
«Найперша характеристика таких залежностей – те, що це сімейна проблема, тобто, так чи інакше, ця хвороба вражає не одну окрему особу, а й її близьке оточення, сім’ю», – каже Марина Потурай.
Віктор Романчук, директор Центру «Назарет», свідчить: по допомогу, зазвичай, звертаються саме рідні, а не сам залежний. Як правило, зі словами «ми більше не можемо так жити», тобто коли певні речі вже дійшли до якоїсь межі. Так, людина веде деструктивний спосіб життя, руйнуючи і себе, і тих, хто поряд – дітей, дружину, батьків. Чого вартий постійний страх жінки повертатися увечері додому, забравши дитину з садочка і знаючи, що чоловік вже, напевно, напився…
«З часом деструктивною стає вся сім’я, у якій ніхто не може жити повноцінним життям: жінка набуває психології жертви, діти – різних комплексів, – пояснює Марина. – Тому треба розуміти: психологічна допомога потрібна не лише самому узалежненому, а і його оточенню. Так, рятуючи одну людину, можна врятувати цілу сім’ю…»
Серед характеристик залежностей, про які потрібно знати, є рецидив: навіть після тривалого утримання людина ризикує знову повернутися до алкоголю чи наркотика, і можуть бути зриви.
«Ми про це говоримо відкрито і нашим пацієнтам, і їх близьким, – каже Марина. – Але головне у цьому – розуміти механізми цієї хвороби і не опускати руки. Такі рецидиви – наслідок хвороб узалежнення. Якщо порівняти з онкологічними захворюваннями, то там також бувають ремісії і повернення хвороби, і боротьба за життя людини продовжується. Так само треба ставитися і до залежностей: відпрацьовувати моменти, чому людина прийшла до рецидиву, говорити про причини, про емоційні стани, які стали пусковим моментом. Або ж реабілітація відбулася не до кінця, і людина не була до кінця чесною перед собою. Адже буває так, що людина не полишає думку – «я ще зможу контрольовано вживати алкоголь, а вони мені нехай розказують…» І через якийсь час знову починає вживати і зупинитися вже не може…»
Є й інша сторона впливу сім’ї на залежного, про що говорить Роман: це традиція – зокрема, застілля, гостини, свята, на яких на столі «повинна» бути пляшка. І людина піддається цьому своєрідному тиску соціуму – для того, щоб не почуватися упослідженою і «не такою, як всі». Хоча сама її присутність – можливість і для інших змінювати свої смаки, поведінку і, можливо, й життя.
«Що довше людина є залежною, тим важче з цієї хвороби вибратися і більше негативних тенденцій: і алко-, і наркозалежність завжди «працює» на збільшення дози, – каже Роман. – Щоправда, у випадку алкоголю, то при досягненні певного рівня споживання, людині достатньо буде й 50 грамів, щоб сп’яніти. У наркозалежних потреба збільшення дози буде завжди – їм постійно бракуватиме дози, щоб піднятися до короткотривалої ейфорії, яку дає наркотик, навіть якщо потім настане глибока депресія…»
Марина розповідає: буває, що наркозалежні втрачають потребу їсти, пити – організм ніби «забуває» про ці первинні потреби і вимагає лише одного, цієї дози. За словами психолога, до реабілітаційного центру «Назарет» потрапляли хлопці зі зростом 1,80 м і вагою у 40-50 кг. Саме тому спочатку необхідна медикаментозна детоксикація, а потім з людиною працюють психологи, щоб допомогти подолати причини залежності.
Щодо передозування, яке ніби може статися «десь колись, але не зі мною і не зараз», то тут також не потрібно мати жодних ілюзій. На сьогодні на ринку наркотиків є синтетики, популярні серед молоді, які призводять до смерті і з першої спроби. Причина – незрозумілий склад, і врятувати людину часто буває неможливо. Інколи ж наркозалежні свідомо йдуть на передозування – від безнадії вийти зі свого становища.
«Хоч це й сумно, але й після реабілітації, за всього бажання, людина не завжди може повернутися у свою «вихідну» точку й до початкового стану, – каже Роман. – Алкоголь і наркотики вражають лобну частину мозку, у більшості випадків наркозалежності є подвійні діагнози – щодо самої залежності і щодо певних психічних розладів. Тому також важливо навчити людину сприймати і приймати себе такою, якою вона є чи стала внаслідок цієї хвороби, навчити її з цим жити – по можливості, повноцінно і щасливо…»
Отже, ще одна характеристика залежностей – їх хронічність: людина уже ніколи не зможе повернутися до контрольованого вживання того ж алкоголю.
«Ми пояснюємо, що «кнопка контролю»у таких людей не працює, – каже Марина. – Якщо звичайна людина ще може собі сказати – «вип’ю два келихи вина – і досить», то для залежного, навіть якщо на початку він собі так каже, двома келихами нічого не завершується. Толерантність висока, і людина може напитися до стану втрати свідомості…»
При цьому психологи підкреслюють: справа навіть не у кількості алкоголю, а у його дії на людину. Насторожити має саме втрата контролю над собою і реакція на алкоголь. «Якщо, випивши, людина стає зовсім іншою порівняно із станом без алкоголю – гіперактивною, гіпердотепною, намагається привернути до себе увагу чи навпаки, впадає у глибокий сум, – треба зважати, що дія алкоголю на неї є сильною, а отже – це ризики залежності. Чи, наприклад: людина уже з четверга починає нетерпляче очікувати вечора п’ятниці і двох наступних вихідних, коли можна буде «розслабитися. Це очікування і непереборне бажання випити – також сигнал, що людина може бути з зоні ризику… »
Розробка сайту