З Главою Церкви співслужили владика Богдан Дзюрах, секретар Синоду Єпископів УГКЦ, та владика Йосиф Мілян, єпископ-помічний Київської архиєпархії. Після Літургії в крипті собору відслужили Панахиду.
«Минулого три роки з того часу, як перейшов до вічності наш улюблений батько, учитель і заступник перед Господом Блаженніший Любомир, а ми і надалі відчуваємо потребу похилятися над прикладом побожності та над життєвою позицією цього смиренного і Божого мужа, якого Господь подарував нашій Церкві і українському народові», – сказав під час проповіді до вірних владика Богдан Дзюрах.
Любомир Гузар за свого життя, відзначив єпископ, стеріг нас і оберігав. А ми за його потужними старечими раменами почувалися безпечними і захищеними. «Не раз згадуємо, як у Княжичах, коли ми мали кудись від’їхати з дому, він завжди казав: "Ви собі їдьте, а я попильную хату". Ми це розуміємо не тільки в сенсі фізичної охорони, а ще більше над тим пильнуванням нашої хати церковної. Він пильнував нашу хату і надалі це робить. І ми під його опікою почуваємося безпечними і захищеними», – сказав владика.
Проповідник пригадав, як Блаженніший Любомир умів приймати когось, вислухати, пригорнути кожного, не створюючи штучної дистанції. «Гадаю, навіть тепер він би дуже легко подолав цю соціальну дистанцію у свій, тільки йому притаманний, спосіб – лагідною усмішкою, добрим словом, спокійним поглядом мудрих проникливих очей. І, очевидно, мудрість – це найбільший дар, яким Господь його оздобив. Він провадив свою Церкву і народ у період національного і церковного відродження», – сказав єпископ.
Владика Богдан розповів, як згадував один із членів Ініціативної групи «Першого грудня», розважливість Блаженнішого Любомира, упевненість у тому, що він говорить, але також і визнання власних сумнівів. Бо ж він інколи сумнівався і переконував нас, що це звичайно і природно. Усе це магічно діє на людей. Замовкають навіть дуже відомі люди і не говорять дурниць.
«Його служіння слова таке цінне і таке потрібне нашій Церкві й нашому народові. Бо воно було служінням самого Ісуса Христа. Він брав участь у Христовому священстві. І тому він, подібно як Христос, приймав від неба слово Боже і ділився щедро з нами усіма. Це служіння слова після його відходу до дому Отця не припинилося, воно далі триває. Молитва була джерелом його мудрості і запевняла силу його слова. Він сьогодні нам служить саме цим даром», – вважає єпископ.
Ця молитва, за його словами, є тепер найбільшим найціннішим служінням, яке Блаженніший Любомир дарує своїй Церкві і кожному з нас.
Єпископ назвав три дари, які Блаженніший Любомир сьогодні вимолює для нас у Господа.
Передусім – це дар живої віри. Пізнання істинного Бога. Відкриття для себе Його імені. А ми знаємо, він учив нас звертатися до Бога отим любим словом «Отче, Aва, Татуню» і довірятися Йому беззастережно, в усіх обставинах життя.
Другий дар – єдність, як виконання заповіту Ісуса Христа для своєї Церкви, щоб усі були одно. Але також єдність для народу, як запорука у боях і випробуваннях.
«Коли почалася війна, він так і казав: ми зможемо перемогти, коли будемо єдині. А коли сталася велика хвиля внутрішньо переселених осіб, то для нього поділи, протистояння було чимось неприйнятним. Навпаки, він казав відкрити свої домівки, свої серця якомога ширше до наших ближніх. Бо був переконаний, це дослівно його слова, якщо ми допоможемо цим людям сьогодні, завтра вони стануть апостолами єдності України, коли повернуться до своїх домівок», – розповів проповідник.
Третій дар – трохи більше радості. Ми втомлені, пригноблені, часом впадаємо у відчай через тривалу агресію, через коронавірус, через різні матеріальні негаразди. Він усе це знає. І каже нам: «Діти мої, піднесіть свої очі і серця до неба і усміхніться. Бо Господь – з нами. А якщо Він є з нами, то нічого злого нам не станеться. Може, нелегко, але буде добре, тому що Господь на нащому боці».
«Дар радості, за який він сьогодні для нас молиться, – запевняє владика Богдан, – для нього був дуже дорогий. Там, де є Бог, там є радість. Його дуже вражало, коли він приїхав до України на початку 90-х, що люди на вулицях ходили дуже сумні. Люди не усміхалися одне до одного. Чому? Бо душі людські були поранені, покалічені, спустошені. Людей позбавили віри в Бога. А там, де нема Бога, нема радості. Він казав, що єдине щастя, – це життя з Богом. Натомість життя без Бога – це пекло. У пеклі радості нема. Ми вийшли Божою силою і великими жертвами з цього пекла. Зараз ідемо назустріч повній свободі. І просимо його заступництва. Просимо молитися за нас і просити для нас оцих трьох дарів: дару живої віри, дару єдності і дару Божої радості».
Єпископ також пригадав, що сам Блаженніший, як він сказав був в інтерв’ю загиблому нині журналістові Павлові Шереметі, бачив радість у тому, коли хтось робить щось добре. «Мені дуже приємно дізнаватися, що хтось зробив щось добре, що хочуть це робити, що думають про це, що усміхаються одне до одного», – казав Любомир Гузар.
«Тому закликаю вас в ім’я пам’яті Блаженнішого Любомира: не втомлюймося добро чинити і обдаровуймо одне одного Божою радістю, усміхаючись, навіть крізь захисні медичні маски», – сказав насамкінець владика Богдан Дзюрах.
Департамент інформації УГКЦ
Розробка сайту