Про це сказав владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, під час проповіді на Архиєрейській Божественній Літургії з нагоди V прощі до Патріаршого собору Воскресіння Христового у Києві.
За словами проповідника, від самого початку будови собору до нього була прикута велика увага різних людей: «Хтось вбачав у його спорудженні відновлення історичної справедливості після довгих століть примусової відсутності унійних митрополитів у їхньому головному осідку у Києві; хтось дивився на нього як на символ відродження рідної Церкви і держави після жахливих десятиліть комуністичного терору; а хтось просто щиро поділяв нашу радість від повернення осідку Глави УГКЦ до Києва».
Тут єпископ пригадав випадок із життя Блаженнішого Любомира, якого в центрі міста зустріли дві старенькі вчительки-киянки напередодні Дня незалежності у 2005 році, вклонилися йому і сказали: «Вітаємо вас, владико, в Києві!» За свідченням владики Богдана, Блаженніший Любомир часто і дуже тепло згадував про цю зустріч, бо в особі цих киянок, які були православними за конфесією, він відчув велику відкритість і щирість столичного міста до себе і до своєї Церкви. Втім, зауважив проповідник, незважаючи на те, як сприймають цей собор і нашу Церкву інші люди, ми повинні поставити собі самим питання: «А яку роль відіграє цей храм у моєму особистому житті і у житті нашої Церкви та цілого народу?»
Відтак владика Богдан поділився своїми роздумами з цього приводу, назвавши три важливі завдання, які, на його думку, має Патріярший собор. Перше і найважливіше завдання цього храму – це те завдання, яке йому призначив сам Творець, а саме: бути домом молитви, місцем зустрічі людини з люблячим Отцем Небесним. На думку Секретаря Синоду, у храмі ми можемо вилити перед Отцем Небесним те, що маємо у своєму серці – радість і вдячність, тривогу і неспокій, страх і непевність. А Господь, у свою чергу, виливає на нас зі Свого серця Свою любов і Свою ніжність.
Він подякував усім парафіянам за те, що «оживляють цей собор своїми молитвами», душпастирям, сестрам-монахиням, молоді, вірним мирянам, хорові, а також найменшим дітям, «сама присутність яких є чистою молитвою і знаком надії та Божого благословення для нашої Церкви і народу».
Друге покликання цього собору – єднати всіх в собі і навколо себе. «Роль Патріаршого собору в нашій Церкві є винятковою, але його природа не може бути ексклюзивною. Навпаки, він має запрошувати до себе, об’єднувати всіх, хто тужить за єдністю із Богом та з братами і сестрами у вірі». На переконання владики, УГКЦ покликана бути містком єднання і примирення. При цьому він зауважив, що «з амвону цього собору ви ніколи не чули і ніколи не почуєте жодного слова роздору чи незгоди, нетерпимості чи агресії супроти будь-кого із наших братів чи сестер у вірі», а навпаки, тут будуть звучати слова запрошення до єднання і примирення, до співпраці і любові.
Як ілюстрацію такої постави проповідник пригадав діяльність очільників УГКЦ, почавши від київського унійного митрополита Йосифа Веніямина Рутського, через праведного митрополита Андрея, Блаженнішого Мирослава-Івана, Блаженнішого Любомира і аж по проповідь єднання і примирення, яку послідовно проголошує сьогоднішній очільник Церкви – Блаженніший Святослав.
А третє покликання собору – бути школою християнської любові. «Це означає не просто підтримувати певні благодійні ініціативи, до участі в яких закликають душпастирі собору. Християнська любов – це щось набагато більше, це – стиль життя, це – готовність, вийшовши за поріг цього собору, послужити безкорисливо в дусі Христової любові кожній людині – знедоленій, пригніченій, убогій, яку зустрінемо на нашому життєвому шляху», − зауважив проповідник, підкресливши, що правдива віра визначається не словами чи деклараціями, а конкретними вчинками любові і служіння.
«Ми вдячні Богові, що цей Патріарший собор в ключові моменти новітньої історії нашого народу – в часі Революції гідності – став прихистком для втомлених, потребуючих безпеки, опіки і тепла, незалежно від конфесії, стану чи статусу», − сказав владика Богдан.
Підсумовуючи слово проповіді, Секретар Синоду закликав присутніх на Літургії ставати що раз більше людьми правдивої і глибокої молитви, будувати мости єднання і примирення, великодушно служити ближньому в любові. «З цих елементів збудований наріжний камінь цього собору; це творить наріжний камінь віри кожного з нас», − підсумував владика Богдан.
Після закінчення Літургії було проведено Чин відновлення хресних обітів, а відтак відбулося водосвяття. Цією Літургією, відновленням хресних обітів і водосвяттям завершилася цьогорічна V проща до Патріаршого собору Воскресіння Христового.
Департамент інформації УГКЦ
Розробка сайту