«Коли ми тримаємо у руці вервицю, то неначе тримаємося за руку самої Богородиці, яка нас провадить дорогою життя», – владика Богдан Дзюрах

06.11.2020 09:02

Tweet

5 листопада 2020 року Секретар Синоду Єпископів УГКЦ владика Богдан Дзюрах із с. Княжич (Київська область) долучився до молитовної ініціативи «Живого телебачення» «Вервиця єднає».

Разом із владикою Богданом участь у спільній молитві взяли владика Степан Сус, єпископ Курії Києво-Галицького Верховного Архиєпископства, сестри Згромадження сестер служебниць Непорочної Діви Марії Ольга і Віталія, а також близько 9 200 осіб, які приєдналися за посередництвом онлайн-трансляції на каналах «Живого телебачення» у Youtube та Facebook. Відразу по завершенні спільної молитви владика Богдан Дзюрах поділився духовним словом та коротким коментарем для нашої пресслужби:

«Ініціатива спільної молитви на вервиці згуртовує щораз більше людей. Сьогодні з нами молилося понад 9200 людей, і я дякував Богові, що наша Княжицька обитель могла духовно прийняти цих 9200 молільників. А ще спонтанно подумалося, що на зростання сумної статистики з захворюваністю на Covid-19 в Україні, ми, люди віруючі, відповідаємо зростаючою кількістю молільників. І в цьому є знак великої надії», — зазначив Секретар Синоду Єпископів УГКЦ у своєму коментарі.

Вервиця відповідальності

Натомість, духовне слово владики Богдана Дзюраха була присвячене темі відповідальності — відповідальність, в першу чергу, перед Богом, відтак відповідальність за стан спільноти, в якій живемо (родина, народ, суспільство), за дар святої віри і проповідь Євангелія, за довкілля, відповідальність за спасіння і примирення із Богом ближніх і навіть ворогів.

«Нинішню молитву на вервиці я хотів би назвати „Вервиця відповідальності“. Бо відповідальність — це характерна ознака людської особи, її гідності і її свободи, її здатності приймати рішення і нести їх наслідки. Св. пам’яті Блаженніший Любомир сказав одного разу: „Ніхто так не шанує нашої свободи, як Бог. Але ми не маємо відваги бути вільними. Бо бути вільними — це бути відповідальними“. То ж свобода і відповідальність — це дві сторони тієї самої медалі. Одне не існує без іншого. Людина вповні вільна лише тоді, коли вона відповідальна. Натомість безвідповідальність провадить до поневолення людини, спільноти, усього людства», — мовив архиєрей на завершення молитви.

Вчитися відповідальності від Пресвятої Богородиці

Окрім того, владика Богдан зацитував слова українського письменника та поета Івана Франка, які також часто пригадував Блаженніший Любомир: «Кожний думай, що на тобі мільйонів стан стоїть, що за долю мільйонів мусиш дати ти одвіт». У цих словах варто звернути увагу на дві точки: «Перше — „кожний“, не тільки високопосадовець, чиновник, а кожний громадянин, без винятку, від найстаршого до наймолодшого, від найбільшого до найменшого. Друге — „ти“. Це особисте звернення, не „він“, „вона“ чи „вони“, а — „ти“. Кожний із нас особисто відповідальний за долю всього народу. Так, ти, брате і сестро, що нині молишся із нами цю Вервицю, є відповідальною/відповідальним за долю усього народу і нашої країни!» — зазначив єпископ.

За словами проповідника, прикладом такої відповідальності для кожного із нас є Пресвята Богородиця, яка не побоялася «відповідального кроку і рішення, які Вона зробила в моменті Благовіщення, залежала доля не мільйонів, але доля усього людського роду». Саме тому під час Вервиці ми вчимося від неї цієї чесноти відповідальності, яку відтак повинні впроваджувати у власному житті.

Відповідальність перед Богом

Під час першого розважання Світлих таїнств владика Богдан Дзюрах запросив застановитися над першим рівнем відповідальності — відповідальність перед Богом. «Колись після закінчення нашого земного життя на нас чекає Божий суд. Люди справді віруючі добре розуміють вагу і важливість цього суду, тому моляться так: „Християнської кончини життя нашого безболісної, бездоганної, мирної і доброго одвіту на страшному суді Христовому просім: Подай, Господи!“»

Відповідальність за стан родини і суспільства

Під час другого розважання усі молільники мали нагоду застановитися над відповідальністю за спільноту і народ: «Богородиця своєю поведінкою у Кані Галилейській вчить нас також, що перед лицем загроз і викликів, якими сповнене наше суспільне життя, християнин не може залишатися осторонь, не може залишатися байдужим. То ж другий рівень відповідальності християнина — це відповідальність за стан родини і суспільства. Ми цю нашу відповідальність виражаємо подвійним способом. У першу чергу, молитвою, як це зробила Богородиця, представляючи Ісусові потребу молодят. Зауважмо, Вона не каже, що Ісус має зробити, не подає готових розв’язок, — Вона просто представляє Ісусові ситуацію і з повною довірою покладається на Його волю. Так само і нашою першою реакцією на труднощі і клопоти, які спостерігаємо у наших родинах чи суспільствах, повинна бути повна довіри молитва. А відтак маємо звертатися до тих, хто покликаний бути слугами у нашому національному „Домі“, хто повинен служити народові і його благові, закликаючи їх „виконували все, що Христос їм скаже“, тобто керуватися у своїй діяльності заповідями Божими, Божим законом».

Відповідальність за дар віри і її проповідування

Третє розважання Вервиці стало стимулом для роздумів про відповідальність за дар святої віри та її проповідування. Зокрема, владика Богдан наголосив, що до цього служіння проповіді покликаний кожен християнин на тому місці, де його поставив Господь Бог, «аж до краю вашого життя», — як додасть наш патріарх Йосиф Сліпий у своєму «Заповіті».

Відповідальність за сотворений світ

У четвертому розважанні відповідальність за увесь сотворений світ стала предметом духовних роздумів. «У Преображенні Божим світлом було охоплене не лише обличчя нашого Спасителя. На іконах це Боже світло доторкається не лише до апостолів, але до всього навколо: до пагорбів, до каміння, до дерев і до трави, — усе створіння наповнюється Божим світлом і відображає Божу велич і красу. На жаль, через людський гріх, ця Божа велич і краса буває спотворена, знищена, затьмарена. Тому у цьому таїнстві святої Вервиці ми, християни, особливо виразно усвідомлюємо собі нашу відповідальність за довкілля, за природу», — мовив єпископ.

Цілковита посвята у любові: відповідальність за кожного

Під час п’ятого розважання владика Богдан Дзюрах закликав поглянути на приклад цілковитої посвяти Божого Сина, яку Він здійснює із любові до людини. «Господь Ісус, прийнявши рішення „полюбити своїх до кінця“, тим самим вирушив назустріч Голгофі. Саме Євхаристія є Таїнством Божої любові до кінця, жертовної любові, любові, яка виражається у дарі зі себе, у самовідданості, у самопосвяті. Коли людина ходить в правді перед Богом і прагне чинити у всьому Божу волю, неминуче на горизонті її життя з’явиться Хрест як знак вірної до кінця Божої і людської любови. Любов, яка відчуває свою відповідальність за примирення з Богом і спасіння усіх — і ближніх і далеких, у друзів і навіть ворогів».

Саме тому наприкінці Вервиці провідник духовних розважань запросив піднести молитву до Бога за усіх тих, хто сьогодні посвячує своє життя для інших: «У цьому десяткові вервиці молімося за тих усіх людей, які наслідують Христа у любові, у вірності, у посвяті і в самопожертві. Зокрема, молімося за наших воїнів і всіх захисників Вітчизни, за наших волонтерів і капеланів, які перебувають на фронті, за родини загиблих, за поранених, полонених, безвісти пропавших, за всіх, хто виявляє своєю самопожертвою вірну аж до кінця любов до рідної землі, до своїх ближніх і до своїх ворогів».

Тримаючи за руку Пресвяту Богородицю

На завершення спільної Вервиці за посередництвом онлайн-трансляції на «Живому телебаченні» Секретар Синоду Єпископів УГКЦ владика Богдан Дзюрах сказав: «Щиро дякую вам, дорогі брати і сестри, що ви присвятили цей вечірній час на спільну молитву, на цю зустріч не просто одні з одними, але з Пресвятою Богородицею. Бо коли ми молимося, тримаючи в руці вервицю, то неначе тримаємо за руку саму Богородицю, нашу Небесну Неньку, яка нас провадить дорогою світла, любові і життя. Вона і нині вела нас у цій молитві дорогами світла через роздуми над таємницями життя нашого Господа Ісуса. Нехай це Боже світло, яке кожен з нас відчував під час молитви, доторкає наші душі, зцілює наші рани, просвічує наші серця і вказує шлях, яким ми маємо надалі крокувати!»

Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ

Медіа по темі: