Вир подій початку минулого століття багато в чому є визначальним і показовим і для сьогодення: як здобути державу і не втратити її, якою є ціна помилок і вага обставин, які не залежать від волі однієї людини чи й групи, нехай і впливових, людей. Такою була тема програми «Добра розмова» 1 листопада в ефірі «Воскресіння Живе радіо» за участю дослідниці життя митрополита Андрея Шептицького Ліліани Гентош.
Проголошення ЗУНР у 1918 році було підтримане Українською національною радою, до складу якої входили 20 осіб українського духовенства (зокрема, митрополит Андрей Шептицький та єпископи Григорій Хомишин і Йосафат Коциловський), які відстоювали конституційний демократичний парламентський шлях встановлення державності, без насильства і кровопролиття. Однак розвиток подій виявився дещо інакшим. Проголошення ЗУНР справді відбулося досить мирно, однак поляки, які були найбільшою етнічною групою Львова, не сприйняли ідеї, що українці, як і поляки, мають право на самовизначення, державність і незалежність.
«Митрополит Андрей дістав інформацію про проголошення ЗУНР від керівництва українських військових і насамперед висловив задоволення, що зміна влади відбулася без кровопролиття, - розповідає Ліліана Гентош, спираючись на документальні джерела. – Митрополит відслужив Службу подяки у церкві Юра і висловив сподівання, що всі громадяни міста і краю матимуть рівні права, незалежно від національності і віросповідання».
На жаль, кровопролиття уникнути не вдалося, й почалося українсько-польське протистояння. З листування митрополита Шептицького відомо, що на початках він очолив делегацію для переговорів із магістратом Львова (який був польським) для забезпечення життєдіяльності міста, незважаючи на військові сутички на вулицях. Упродовж трьох тижнів листопада митрополит намагався розпочати українсько-польські мирні переговори. Проте події розвивалися у зовсім іншому напрямку.
Події часів ЗУНР, яка існувала лише рік, торкнулися й родини митрополита Шептицького: кожен із п’яти братів Шептицьких обрав свою дорогу стосовно національної і політичної ідентичності. Митрополит Андрей і архимандрит Климетій обрали українську дорогу, стали греко-католицькими душпатирями, а їхній брат Станіслав Шептицький у 1918 році був генералом, командувачем штабу польського війська. Особою, яка підтримувала зв’язок, був Леон Шептицький.
«Думаю, сприйняття поляками митрополита Андрея як ворога, представника іншої, української сторони, було несправедливим. Для нього були важливими християнські цінності, а не боротьба за політичну домінацію, – вважає Ліліана Гентош. – Із листування між братами бачимо, що, незважаючи на різні політичні погляди, вони найбільше прагнули підтримати одне одного. Це надзвичайний приклад братньої солідарності і любові – незважаючи ні на що… Це надзвичайний приклад родини, яка опинилася по різні сторони барикад, але зберегла родинну солідарність і підтримувала одне одного…»
Підсумок розмови про події 100-річної давнини такий: ЗУНР зазнала поразки, але це була велична, важлива подія в історії української державності; війна ж між українцями і поляками тих часів має наслідки аж до сьогодні. Митрополит Андрей Шептицький та його брат Климентій пройшли обраний шлях до кінця – зі своєю паствою і своїм народом.
Подивитися стрім програми:
http://reradio.com.ua/news/8594
Розробка сайту