«Ми, люди, потребуємо любові, з якої ми вийшли, – любові Божої. У цій любові є й довіра, тому що Бог, який створив людину на свій образ і подобу, подарував їй і свободу волі. Знаючи, що людина може розпорядитися нею і на добро, і на зло, Бог все ж дає нам свободу вибору, – каже отець. – Тому ця довіра Бога до нас, свого творіння, глибоко вкорінена у нашому серці і є великою потребою. Ми потребуємо, щоб довіряли нам, і потребуємо довіряти іншим – принаймні хочемо, щоб поряд були ті, кому можна відкрити своє серце, на кого можна покластися. Чому так? Бо коли є довіра, немає страху, і є відчуття безпеки – ми не переживаємо, не хвилюємося, нам добре. Тому жити – означає довіряти…»
Але є й реалії, бо живемо в часи, коли важко довіритися і довіряти іншим: ми боїмося болю, якого вони можуть завдати, боїмося бути обманутими, ошуканими. І замикаємося, надягаємо маски, не хочемо показати, якими ми є насправді, повсякчас і повсюдно граємо якісь ролі… Глибинна причина цього – брак довіри до себе, віри, що нас приймуть і будуть любити такими, якими ми є.
«Думаю, корені цього страху – у людській природі, – каже отець Олексій. – Ми народжуємося з природою Адама, який у своїй свободі волі довірився не тому, хто його створив, а тому, хто спокусив і обманув. І носимо в собі цю вічну трагедію людини, яка довіряє не правді, а брехні. Читаємо у книзі Буття: людина почала боятися Бога і ховатися від нього, адже й про себе дізналася, що нага, а, отже, не має безпеки. Втрата довіри – це втрата безпеки, і тому приходить цей страх. Ми часто замикаємося в собі, тому що боїмося реальності. І це велика проблема і замкнене коло: немає довіри – немає й спілкування, стосунків, і ми стаємо самотніми, життя в нас не вирує…»
Чому ми маємо потребу в інших? Бог – триєдиний, Отець, Син і Святий Дух, і у їх спілкуванні проявляється Його єдність, життя, а не перебування. Людина ж створена на Його подобу, тому має потребу в іншому, бо тільки через іншого можна пізнати самого себе. У відкритті себе для іншого й іншого для себе, у взаємному діленні дарами і є справжнє життя, проте для цього потрібна довіра…
«То чому нам так важко довіритися? Як я вже казав, коріння – у нашій Адамовій природі. Але, як каже Слово Боже, всі ми грішні, і тому ідеалізувати людей і думати, що довіряти можна будь-кому, означає наражатися на велику небезпеку. Тож питання і в тому – кому довіряти, чому вірити? Так, базово довіра до світу, як кажуть психологи, формується в перші роки життя і залежить від прийняття нас, від відчуття любові, від близькості батьків: дитина відкрита до світу й інших, і це важливо на самих початках. Але ми зростаємо, формуємося, й на це впливає багато обставин і людей, яких зустрічаємо в житті. Буває, що зі своєю відкритістю наражаємося на небезпеку: наприклад, розповіли комусь свою сокровенну річ, поділилися, а про це дізналися інші, хоча це була таємниця лише для двох. І кожен такий випадок, така рана і біль залишаються у нашому серці і пізніше дають про себе знати в недовірі – ми закриваємося і не віримо, що нас не зрадять…»
Тож як вийти із такої ситуації й знову навчитися довіряти іншим, незважаючи на ці рани, зради і негативний досвід, часто уже «прошитий» у підсвідомості? Як виходити зі свого его і повернути віру в людей, навчитися знову відкриватися й довіряти?
«Думаю, на все це є одна відповідь – любов. Тільки вона зцілює. Христос нам сказав: пізнаєте правду, і правда вас зцілить. Для того щоб пізнати правду про себе, нам треба слухати і почути Господа, який любить нас безумовною любов'ю. Саме тому Він став людиною і прийшов на цю землю. Тому хоче увійти в наші страждання, переживання, страхи і болі – щоб ми не боялися і пам’ятали, що ми люблені й прийняті, хоч би якими ми були і хоч би що вчинили…»
Апостол Іван говорив: «Погляньте, якою любов'ю полюбив нас Бог, – Він Сина свого єдинородного віддав, щоб кожен, хто у Нього вірить, був спасенний…»
Отець Олексій розповів історії з власного життя й про власні досвіди такого зцілення. Радить пошукати історію католицького священника з Неаполя, Доліндо Руотоло (1882-1970), проголошеного слугою Божим, і Акт довіри, який він залишив по собі. Це історії про віру, довіру і покликання.
Повністю стрім програми можна подивитися тут:
Розробка сайту