Про те, як сприймати те, що відбувається, і як проживати своє духовне життя у час карантину, який є також часом Великого посту, у «Вечірніх діалогах з душпастирем» роздумує отець Назар Гавриляк.
«Духовне життя в цей час для багатьох відкривається по-новому. Так, ми розуміємо, що все мине, і епідемія також, але розуміємо й те, що світ стане іншим – хотілося б вірити, що кращим. Цей час епідемії, карантину самоізоляції змінить людей, і в особливий спосіб змінить християн…» - каже отець Назар.
Але перш ніж перейти до основної теми – як у цей час жити наповненим духовним життям, зауважує: багато хто зараз нарікає і не розуміє – як це, мовляв, не можна цілувати ікон, не йти в неділю до церкви тощо? Отець пояснює: Церква, священнослужителі і кожен християнин сьогодні повинні перебувати в послуху, який полягає в тому, щоб берегти життя – не лише своє, а й того, хто поряд, свого ближнього. «Полюби ближнього, як самого себе» - ця заповідь сьогодні є актуальною саме в такий спосіб.
«Церква дбає і служить завжди – незважаючи на обставини і обмеження, – каже отець Назар. – Але ми, як священнослужителі, слухаємо своїх єпископів, своїх митрополитів, нашого патріарха Святослава, рівно ж як дослухаємося до вимог щодо безпеки суспільства. Тому, щоб закрити цю тему, хочу наголосити: мусимо вміти почекати, мусимо прийняти час, у якому живемо і щось із нього винести для свого духовного життя…»
Отець нагадує: Великий піст і його завершення, Великдень, – це не тільки обмеження в їжі і не тільки посвячений великодній кошик. Це передусім внутрішня робота і духовний шлях, який християнин проходить разом із Христом. Піст – час роздумів над своїм життям, час покаяння. Нинішня ситуація певним чином загострює певні питання і виклики, але, з іншого боку, відповідь на них саме зараз, у цих непростих обставинах, закладає підвалини для сталих змін. Так, світ стане іншим, хочемо ми цього чи ні, тому краще починати змінюватися самим.
Отець Назар зауважує: попри всі добрі наміри, багатьом на цьому духовному шляху заважають певні стереотипи, які, за великим рахунком, переростають у великі гріхи. І перший із них – осуджувати інших за якісь, на нашу думку, недосконалості. Чому це може стати перепоною для нашого духовного зросту? Насамперед тому, що при цьому «мірилом» стає наше «я»: мовляв, хто вони такі, порівняно зі мною, праведним? Друга перепона – самовдоволеність: «Я вже все знаю». Отець наголошує: саме зараз, у час карантину, Господь дає нам багато можливостей, щоб ми чомусь навчилися, щось пізнали, напрацювали. І третій стереотип, сполучений з двома попередніми, – зверхність: «Що там вони знають, вони нічого не розуміють, а от я!..»
«Почну з настанов до християн, які написав апостол Павло, перебуваючи у римській в’язниці, – про те, що робити, коли перебуваємо в певному обмеженні, коли щось не дозволяється? Як бути християнину, який за щось переживає і нічого зробити не може? – каже отець Назар. – Так, від нас зараз ніби мало що залежить, але, з іншого боку, залежить і дуже багато. У чому це полягає? Зокрема, в тому, щоб навчитися цінувати життя – і своє, і свого ближнього. Апостол Павло пише: «Моліться, щоб любов примножувалася у вас». Це, на його думку, перше, що ми повинні робити: молитися, щоб між нами була любов, щоб ми справді преображалися в Христі і ставали кращими. Коли людина молиться серцем, тоді любов, яка живе у кожному, поширюється, стає більшою, зростає. У такій молитві Господь розвиває свою безмежну любов у нас самих…»
Про що мала б бути ця молитва? Отець каже про три напрямки такої розмови з Богом, і перший із них – що Бог є любов. «Саме зараз, коли ми так багато часу перебуваємо зі своїми близькими, так важливо зрозуміти цю просту і складну істину. Адже саме зараз виявляється – наскільки ми здатні приймати одне одного чи, навпаки, дратуємося. Багато хто зіштовхнеться зі своєю гординею, побачить свою амбіцію і боротьбу за владу… »