Про ці «лабіринти» у стосунках близьких людей розповідає психолог Шпиталю Шептицького Єлена Абрам’юк. Це перша із програм цього циклу у «Психологічній порадні», її тема – дошлюбні стосунки.
«Кризи в сім’ї у психології називають нормативними, тобто це закономірність, а не щось неочікуване, – каже Єлена. – Такі кризи – етапи життєвого циклу сім’ї. Парадоксально, що фізичні закони у школі вивчають, а психологічні, які діють так само невідворотно, – ні. Хоча знаючи ці закономірності, можемо бути готовими до ситуацій, які нас очікують…»
Отже, такі кризи – не катастрофа, а природній процес, структурна перебудова, те, що вимагає нової поведінки і нового розуміння того, що відбувається. Психолог каже: те, що можна назвати кризою у подружжі, починається ще до одруження, у романтичний період дошлюбних стосунків і закоханості, коли навіть думки про кризи немає.
«Так, у цей період явних кризових моментів немає – це, по суті, вступ до подальших стосунків, етап знайомства. Кожен намагається подати себе з найкращої сторони і дивиться на іншого закоханими очима. У чому суть цього «нульового» етапу, для чого він? Перш за все, для того, щоб зустрітися, побачити одне одного і – що важливо, зрозуміти і порозумітися на березі, чи хочемо ми з цією людиною пливти далі по ріці… Йдеться про з’ясування базових, ціннісних речей кожного. На цьому етапі важливо розмовляти одне з одним, щоб розуміти, ким є та людина, що для неї важливо, чого вона хоче насправді.
Спалахи на сонці починаються, коли люди по-трохи знімають святкові обличчя і демонструють – свідомо чи ні, свої справжні смаки, погляди і бажання. Це нормально, але як це може відбуватися, показано на простому прикладі: дівчина любить мелодрами, хлопець – історичні фільми чи бойовики, і пропонує їй «нарешті подивитися нормальний фільм, а не ці дурниці».
«Тут важливе формулювання, тому що сказане так – це, зі сторони хлопця, знецінення, причому навіть не власне цього жанру, а самої дівчини. І це може стати початком кінця. А можна сказати те саме, але доброзичливо і без цього вбивчого знецінення: «а мені подобаються інші фільми – як тобі ідея подивитися такий-то? Думаю, тобі також сподобається»…
Так, людям можуть подобатися різні речі, але якщо доброзичливо, без знецінення, пропонується щось, це може стати початком відкриванням кожним чогось нового для себе – кіно, музики, книг чи катання на лижах, будь-чого, що людина відкриває для себе і пов’язує ці відкриття з партнером. Це і добрий фундамент для побудови стосунків, тому що це – зацікавленість, вдячність за ці відкриття, знаходження і творення спільних речей. І, що важливо, розвиток.
Ця доброзичливість важлива у всьому від самого початку – і у вираженні й озвучуванні потреб, бажань і розуміння світу, тобто власне базових речей, також. Якщо говориться – «я так звик звикла, я не буду робити по-іншому», то у багатьох випадках це не про принциповість і твердість характеру, а якраз про незрілість. Як і твердження «я такий така, яка є» далеко не завжди маркує справжність і знімання маски, інколи це навпаки – вдягання сталевих лат і приготування до оборони чи й нападу.
«Твердження «я такий така, як є» – дуже неоднозначне, тому що інколи під цієї «маскою», яку людина ніби знімає чи її примушують це зробити, - біль, а не її справжні риси, погані чи хороші. Часто це «я такий, яким є» означає, що близька людина торкнулася якихось болючих моментів, і ця фраза і позиція – своєрідний спосіб захисту…»
Найголовніше у стосунках – комунікація. Адже коли зустрічають двоє людей, то це люди з різним досвідом, життєвою позицією, з різним багажем і індивідуальними особливостями, між якими з’являється зв’язок. У будь-яких стосунках, скільки б вони не тривали, важливо зберігати власну ідентичність, бути собою, але й вміти слухати і чути іншого.
«Якщо близькі люди мають відкриті очі, вуха і серце до того, що чують і бачать, вони мають можливість пізнавати й себе через того іншого, - каже психолог. – Це – про активне спілкування, коли чують іншого. Якщо людина висловлює якісь потреби, бажання чи позицію, важливо її почути. Це те, що дозволить проходити всі кризові етапи у стосунках, тому що якщо не чуємо, про домовленості не може бути й мови…»
Важливий момент у відносинах – не нагромаджувати негатив, навчитися говорити про своє невдоволення вчасно, не чекаючи, коли це роздратування переллється через край.
«Важливе вміння, яке можна і потрібно в собі виховувати, - відслідковувати свої реакції і вміти говорити про свої бажання і потреби, - каже психолог. – Так, міра терпіння у кожного різна, до того ж вона залежить від ситуації: сьогодні гарний настрій – і пробачаєш будь-що, а завтра може бути достатньо якоїсь дрібнички, яка стане останньою краплею… Треба усвідомлювати – не все і не завжди залежить від нас, зокрема, і наші реакції. Але й добре розуміти, на що і як ми впливати можемо. Тоді не витрачатимемо свої сили і ресурси на боротьбу, яка не має сенсу…»
І – про тональність і стиль, коли хочемо сказати іншому про незгоду, невдоволення чи образу. Психологи кажуть про так зване «я-повідомлення»: не «ти поганий», а «мені неприємно сумно через те, що ти робиш говориш», тобто йдеться не про маркування чи оцінку іншого, а про своє відчуття. До слова, ми майже ніколи точно не знаємо справжніх мотивів вчинків, слів чи поведінки іншої людини і, як правило, присвоюємо людині мотиви, витягнені із власного бачення і досвіду.
«Насправді ми досить рідко вгадуємо ці мотиви – як правило, це одиничні випадки, коли ми правильно розуміємо причини певної поведінки іншої людини… Саме тому так важливо говорити, вміти відчитувати невербальні знаки, розуміти цю «мову» близької людини – жести, міміку, інтонації тощо, яка часто виражає більше, ніж слова…»
Період знайомства і зустрічання – це період, коли вирішується, та це людина, з якою хочеш йти по життю разом, чи ні, стане вона близькою чи, все-таки, ні, «не моя». І пам’ятати – справжня близькість, як і любов, потребує щоденної праці над собою і стосунками, праці разом. Тому так важливо бути разом, слухати і чути одне одного і вухом, і серцем, вірити і молитися разом, що є, можливо, проявом найбільшої близькості.
Розробка сайту