Правило УГКЦ – не агітувати за жодну партію чи кандидата, тому що завдання Церкви – інші. А саме – пробуджувати людину і свій народ, щоб зроблений вибір був відповідальним і за майбутнє країни, і перед Богом. Про це – «Вечірні діалоги з душпастирем» з о. Тарасом Карвацьким.
«Кожен із нас у своєму житті часто стоїть перед вибором. Що ж потрібно знати, щоб цей вибір був правильним? Ми створені Богом, за Його задумом, з Його уяви про нас – кожного і всіх, як народу. Тому найперше, що ми повинні зрозуміти – ким уявив нас Господь? До чого покликав кожного з нас?»
Лідер, провідник – той, хто веде людей за собою, – теж покликання, дане Богом, і важливо розпізнавати, є воно в цієї людини чи немає. Питання покликання стосується будь-якої діяльності, але саме питання вибору лідерів, які беруть на себе відповідальність, стоїть перед українцями надзвичайно гостро.
Отець Тарас нагадує біблійну історію виходу народу Ізраїлю з єгипетського рабства, і Мойсея, який став їх провідником у землю обітовану. Зокрема, отець звертає увагу на таке: Мойсей мав бути здатним виконати замисел Божий – вивести народ із рабства, і Господь готував Мойсея до цієї місії, вчив слухати і чути, поборювати свою гордість..
На прикладі Мойсея можемо побачити його зростання як провідника свого народу. Так, він був обраний, мав покликання, але мав і гордість. «І Господь виховує його, змінює людину, яка хотіла все робити по-своєму, на людину, яка слухала і чула Божу волю, – каже отець. – І ця покора – протилежна гордості і гордині. В Біблії видно: жоден Божий план не здійснюється без чіткого керівництва, провідництва… Не має значення, скільки часу ми у своїх молитвах звертаємося до Бога – рік, десять років чи й двадцять – Господь чує нас завжди, але на все свій час. І ми повинні бути готовими, вміти слухати і чути Бога…»
Отець Тарас згадує, що здобуття Україною Незалежності часто порівнюють із виходом народу Ізраїлю з неволі. В цьому випадку – з полону СРСР, де нищилася і людина, і Церква, і держава. «Ми все ще перебуваємо у процесі виходу із цієї неволі, відкидання того комуністичного і радянського спадку, щоб прийти до правдиво українського суспільства, яке пам’ятає про присутність Бога».
Україна після здобуття Незалежності мала не так багато справді українських політиків – більшість були і залишаються політиками радянськими, з притаманним цій системі мисленням. І не лише політики, а й люди. Отець знову згадує Біблію: тільки-но Мойсей відійшов від ізраїльтян, як вони відлили собі нового ідола – золотого тельця. «Люди зараз часто згадують дешеву радянську ковбасу, і забувають цінність і ціну свободи, вільного життя. Але коли люди не готові до свободи, вони потрапляють у рабство… На Мойсея також нарікали: якщо немає землі обітованої, нехай би був фараон. І це – невихований потяг до свободи і неправильний вибір. Бог визволяє, а ми хочемо все і відразу. Але мусимо пройти певний шлях. Люди хочуть швидкої віри, швидких перемін, але найважливіша переміна – внутрішня. Для нас – забути Радянський Союз і дивитися в майбутнє, звертатися до Бога, щоб не пропало це бажання волі».
Отець наголошує: свобода – це відповідальність, готовність робити відповідальний вибір, не нехтуючи ним, не нарікаючи й не перекладаючи цю відповідальність на інших.
Як казав Блаженніший Святослав, свобода – наслідок вибору добра, і це дорога до повноти життя. Людина стає вільною тільки тоді, коли обирає життя, яке проявляється в істині Божого слова. Вибравши зло, людина обирає смерть, стає рабом зла і втрачає можливість вибору.
Розробка сайту